|
Столяров Яків Васильович
Яків Васильович Столяров (1878, Москва, Російська імперія — 1945, Харків, Українська РСР) — вчений у галузі прикладної механіки та залізобетонних конструкцій. Викладач і проф. Харківського інженерно-будівельного інституту та Інституту інженерів народного господарства. Праці і підручники з будівельної механіки, опору матеріалів, теорії залізобетону.
Народився в Москві в сім'ї рахівника, його матір'ю була Ольга Павлівна, українка з м. Ніжина[1]. За іншою інформацією — у сім'ї дворянина у місті Осташкові Тверської губернії[2][3]. Після закінчення реального училища вступив до Харківського технологічного інституту (ХТІ), слухав лекції відомих вчених того часу: В. Л. Кирпічова, професорів В. І. Альбіцького, А. В. Гречанінова, Г. А. Латишева, А. І. Предтеченського, І. І. Бобарикова. З опору матеріалів та прикладної механіки лекції читав Д. С. Зернов, з математики — Д. А. Граве та А. П. Пшеборський[2]. Закінчив НТІ зі званням інженера-технолога[4] та отримав у 1902 р. посаду старшого лаборанта Варшавського політехнічного інституту, читає лекції та викладає у технічному училищі[5][3]. З 1904 р. штатний викладач ХТІ з прикладної механіки та теорії побудови машин[6]. У 1905 р. відряджається до Франції, Швейцарії, Бельгії для ознайомлення з роботою політехнічних шкіл і «випробувальних станцій»[2][3][7]. Після повернення додому починає активно застосовувати отримані там знання. 1905 — отримує чин надвірного радника[2]. У 1907 р. вперше в Харкові починає читати лекції з залізобетону[3]. У 1909 р. отримує чин колезького радника, тоді ж призначається ад'юнкт-професором ХТІ з прикладної механіки та теорії побудови машин. У грудні 1912 р. призначений професором ХТІ з прикладної механіки та теорії побудови машин, у 1913 р. отримує чин статсього радника[1]. Шість разів, з 1905 по 1914 рр. відряджається за кордон, до європейських країн, з науковою метою[2]. З 1910 по 1914 р. чотири рази тимчасово виконував обов'язки директора ХТІ[2]. Двічі, в 1909 і 1910 рр., відряджається до Москви і Санкт-Петербурга на XII і XIII конгреси російських цементних техників і заводчиків[2]. Наказом міністра народної освіти від 7 вересня 1917 р. звільнений зі служби в ХТІ[8]. Під час Громадянської війни, за деякими відомостями[9], Я. В. Столяров був радником барона Петра Врангеля. У 1919—1920 рр. — викладав у Севастопольському політехнікумі[10][11]. Столяров не емігрував, залишився у новій країні, знову працює у ХТІ. Методи викладання інженерних дисциплін змінилися, наприклад, у той час практикувався «бригадний метод» оцінки знань студентів, який він не схвалював. Багато їздив містами України з лекціями. Загалом у цей час їм видано близько 30 праць про методику профтехосвіти. Я В. Столяров вважав, що якість технічного освіти тісно пов'язана з громадянськими якостями особистості — чесністю, вимогливістю, сміливістю. Його девіз: «учні вивчають виробництво під керівництвом вчителя» для випускника мав трансформуватися у систему безперервного навчання. При тому, волів не вступати у гострі соціальні конфлікти[3]. З 1922 р. почав працювати у методичній комісії Головного управління професійної освіти УРСР і паралельно викладав у ХТІ. Був репресований у 1922 р., ув'язнений і звільнений[3][12]. У 1925—1926 рр. — директор будівельного технікуму у м. Харкові, із 1927 р. — професор прикладної механіки у ХТІ. Потім із 1930 р. — завідувач кафедри залізобетонних конструкцій у новому Харківському інженерно-будівельному інституті, керував Українським науково-дослідним інститутом споруд. У той час, у 1934—1938 рр., — завідувач кафедри «Будівельна механіка» Харківського інституту інженерів транспорту, став членом Всеукраїнської асоціації інженерів, головою технічної ради «Південсоюзбуду», входив до складу редколегії харківської газети «За техніку» та Обласного союзу будівельників. Під час німецької окупації Харкова Я. М. Столяров до початку 1942 р., поки не був усунений німецькою владою, очолював науково-технічну раду Харківської міської управи[13]. З 1943 р. — завідувач кафедри інженерних конструкцій Харківського інституту інженерів комунального будівництва. 03 грудня 1945 р. — помер у м. Харкові і був похований на 2-му міському кладовищі[11][14].
Орден Святого Станіслава III ступеня (1 січня 1909)[9]; Орден Святої Анни II ступеня (січень 1914)[9]; Орден «Знак Пошани» (1944 р.)[11]. Сім'я, оселя У другому шлюбі був одружений із 7 січня 1911 р. на дочці статського радника Лідії Володимирівні Ситникової (1893—1965). З 1915 р. мешкав у Харкові на вул. Каплунівській (нині, у 2021 р. — вул. Мистецтв), 16 к. 34а[3]. У листопаді 1941 р. переїхав з «будинку спеціалістів» до будинку на вул. Мироносицькій, 93[15]. Пам'ять
Примітки
|
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
