Стефано Боргоново
Стефано Боргоново (італ. Stefano Borgonovo; 17 березня 1964, Джуссано — 27 червня 2013, Джуссано) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Виступав, зокрема, за «Мілан», з яким став володарем Кубка європейських чемпіонів, Міжконтинентального кубка та Суперкубка УЄФА, а також «Фіорентину», де створив забивну зв'язку з Роберто Баджо. Крім цього провів три гри за національну збірну Італії, а з молодіжною збірною став віце-чемпіоном Європи 1986 року. Клубна кар'єраРанні рокиНародився 17 березня 1964 року в місті Джуссано поблизу Мілана. Вихованець футбольної школи клубу «Комо». Професійну кар'єру розпочав у цій же команді, 14 березня 1982 дебютувавши в матчі Серії А проти «Асколі», програному з рахунком 1:2. Для Стефано цей матч так і залишився єдиним у тому сезоні, а «Комо» за підсумками сезону посів останнє місце і вилетів у Серію B. Завдання повернення у вищий дивізіон «Комо» виконав на другий сезон. Перший завершився п'ятим місцем і програною матчем плей-оф «Катанії». А ось наступного чемпіонат закінчився другим місцем і прямою путівкою в еліту. За ці два роки Боргоново зіграв всього 41 зустріч в усіх турнірах за клуб, але забив лише три голи. Абсолютно логічно, що команда, яка вийшла в Серію A, не стала тримати у себе поки не дуже забивного, але все ще досить молодого форварда, відправивши його в оренду клубу другого дивізіону «Самбенедеттезе». Боргоново затримався там всього на один рік, забивши в 33 матчах 13 голів і допоміг команді зайняти високе 11 місце. «Комо» в свою чергу вдалося закріпитися в Серії A, завершивши той сезон теж на одинадцятій позиції. Повернувшись на новий сезон у рідну команду, Боргоново відразу став найкращим бомбардиром «Комо» в чемпіонаті, забивши 10 м'ячів — п'ятий показник у тому розіграші: попереду були такі відомі футболісти як Роберто Пруццо, Карл-Гайнц Румменігге, Мішель Платіні й Дієго Марадона. У Стефано вийшла вдала серія приблизно в середині чемпіонату, коли він забивав поспіль з 11 по 14 тури включно, зокрема відзначившись дублем у ворота «Лечче». Пари цьому якщо Боргоново забивав гол, то його команда як мінімум не програвала, завжди набираючи хоча б одне очко. «Мілан» і орендиУ 1986 році його «купив» за 4 млрд лір «Міланом»[1], але відразу віддав в оренду на два сезони назад у «Комо»[2]. Рідна команда Стефано залишалася середняком, де можна постійно розраховувати на ігрову практику, але результативність молодого форварда значно впала: за 33 матчі в Серії А він забив лише 3 голи. Тому 1988 року «Мілан» вирішив не повертати форварда, а віддав його в ще одну оренду, на цей раз у «Фіорентину». Стефано у Флоренції швидко зігрався з зовсім молодим Роберто Баджо, склавши з ним убивчий дует «Б-2», який у наступному сезоні забив 29 голів, 14 з яких на рахунку Боргоново[3]. Тоді у «Фіорентині» виступав і бразилець Дунга, який значно допомагав парі форвардів. Після такого виступу «Мілан» вирішив повернути Стефано до себе. Сам Боргоново пізніше розповідав, що з радістю продовжив би виступи у «Фіорентині», проте належав «Мілану», і в той момент нічого зробити не міг[4]. Як і очікувалося, у наступному чемпіонаті в зіркового «Мілана» гру вели інші футболісти: Марко ван Бастен (найкращий бомбардир турніру з 19 голами), Данієле Массаро, Франк Райкард, Роберто Донадоні, Рууд Гулліт, Карло Анчелотті, Франко Барезі, Паоло Мальдіні, Алессандро Костакурта та інші. Команда з такими виконавцями посіла друге місце в чемпіонаті, відставши від «Наполі» всього на два очки (тоді за перемогу давали якраз два пункти), а Боргоново, зігравши в 13-ти поєдинках, відзначився голами в першому і останньому турах[5]. Обидві ці ігри стали для «Мілана» переможними. Внесок Стефано у віце-чемпіонство був не надто великим, а ось у тодішньому Кубку європейських чемпіонів Боргоново виступив значно корисніше. У першому раунді італійська команда зустрічала з «Гельсінкі». Мілан вирішив все ще в домашній грі, забивши фінському супернику чотири голи. У матч-відповіді єдиний м'яч був на рахунку саме Боргоново. У другому раунді «россо-нері» пройшли мадридський «Реал». Зробили вони ці завдяки першій грі, де двома м'ячами відзначилися ван Бастен і Райкард. У другому матчі «Реал» зумів відповісти лише голом Еміліо Бутрагеньйо. Чвертьфінал вийшов досить складним — обидва матчі проти бельгійського «Мехелена» завершилися з рахунком 0:0, і все перейшло в додатковий час, де м'ячі ван Бастена і Сімоне забезпечили команді півфінал з «Баварією». Саме в цьому протистоянні Боргоново забив один з найбільш пам'ятних м'ячів у кар'єрі. У першій півфінальній грі «Мілан» здобув перемогу. Єдиний м'яч на рахунку Марко ван Бастена. Другий поєдинок проходив у Мюнхені, і гол за «Баварію» забив Томас Штрунц. Матч перейшов у додатковий час, під час якого Боргоново, опинившись один на один з воротарем, рівно на сотій хвилині, перекинув голкіпера, запустивши м'яч у сітку. Через шість хвилин Алан Макінеллі рахунок зрівняв, але «Баварії» цього не вистачило і саме гол Стефано вивів його команду у фінал найпрестижнішого європейського турніру[3][6]. Фінал, який став другим поспіль для «Мілана», знову виявився переможним, але Боргоново в ньому на полі не з'явився. Відразу після цього «Мілан» виграв і Міжконтинентальний кубок — з рахунком 3:0 обіграли парагвайську «Олімпію», але Боргоново на поле знову не виходив. «Фіорентина»Тренер «Мілану» Арріго Саккі мав бажання аби Боргоново залишився в команді як мінімум ще на один сезон[5], але футболіст хотів повернутися до «Фіорентини» через невелику кількість ігрового часу, тому, провівши всього рік у складі «россо-нері», 1990 року він повернувся і знову одягнув футболку фіолетової команди, куди перейшов за 8 млн лір, ставши першим трансфером нового власника клубу Маріо Чеккі Горі[7]. Однак такого якісного виступу, як уперше, не вийшло. У «Ювентус» пішов Роберто Баджо, а сам Боргоново вже не зумів повернутися на колишній рівень через травму коліна, отриману на початку міланської кар'єри[8]. У результаті флорентійці осіли в середині таблиці, а Стефано за два сезони забив чотири м'ячі в чемпіонаті і три в Кубку Італії. Закінчення кар'єриНаступні три сезони Боргоново переслідували постійні вильоти в Серію B: спершу він разом з Карлосом Дунгою не зміг врятувати «Пескару», зайнявши останнє місце; потім форвард перебрався в «Удінезе», з яким також вилетів. Зниження до другого дивізіону було і наступного року: цього разу разом із «Брешією». Свій останній сезон 1995/96 років Боргоново провів знову в «Удінезе», яке встигло повернутися в еліту. Зігравши сім матчів, він так і не забив жодного голу, так само, як і за час виступів за «Брешію». Останні два голи в Серії A нападник забив ще в кінці сезону 1993/94: у 33 турі двічі вразив ворота «Кремонезе» (3:3). Виступи за збірніЗ 1985 року його залучали до складу молодіжної збірної Італії. Став фіналістом молодіжного чемпіонату Європи 1986 року, однак у програному вирішальному матчі проти іспанців не зіграв через травму[3][9]. Всього на молодіжному рівні зіграв у 5 офіційних матчах, забив 1 гол у ворота збірної Швеції. 22 лютого 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти Данії (1:0)[2]. У березні того року Боргоново зіграв ще дві товариські гри за «скуадру адзурру», які стали останнім для гравця за збірну. Кар'єра тренера, хвороба і смертьРозпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 2000 року в юнацькій школі клубу «Комо», де грав до 2005 року, коли змушений був покинути роботу через хворобу[5]. 5 вересня 2008 року виявили, що Боргоново страждає на бічний аміотрофічний склероз, відомий також як хвороба Лу Геріга, від якої за кілька років до цього помер інший гравець Серії А Джанлука Сіньйоріні[10]. З метою залучення коштів для вивчення цієї невиліковної хвороби Боргоново заснував власний фонд[3], для наповнення якого був організований благодійний матч між його колишніми клубами «Фіорентиною» і «Міланом». У грі, що відбулася 8 жовтня 2008 року на «Артеміо Франкі» у Флоренції перед 30 000 глядачів, були присутні кілька колишніх зірок двох клубів, а також сам Стефано, незважаючи на його тяжкий стан, разом з колишнім товаришем по команді Роберто Баджо[11]. Пізніше на підтримку фонду провели ще кілька благодійних матчів. В останні роки був повністю паралізований[12], міг говорити лише через синтезатор мови[13][14] і помер 27 червня 2013 року на 50-му році життя.[15]. У цей день збірна Італії проводила півфінальний матч на Кубку конфедерацій 2013 року, вийшовши на гру проти Іспанії з траурними пов'язками[16]. Похований 1 липня у рідному місті Джуссано[17]. Статистика виступівСтатистика клубних виступів
Статистика виступів за збірну
Титули і досягнення
Примітки
Посилання
|