Старовійт Микола Михайлович

Старовійт Микола Михайлович
Поручник
Загальна інформація
Народження	11 грудня 1898(1898-12-11) с. Григорівка, тепер Бахмацька міська громада, Чернігівська область
Смерть	3 березня 1973(1973-03-03) (74 роки) Лос-Анджелес
Громадянство	Російська імперія →  УНР →  США
Національність	українець
Військова служба
Роки служби	1918–1921
Приналежність	Російська імперія →  УНР
Вид ЗС	Армія УНР  УНА
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	9-й уланський Бузький полк 1-й Чорноморський полк 3-тя Залізна дивізія 4-та Київська дивізія 1-ша Запорізька дивізія Подільська повстанська група бригада «Вільна Україна»
Війни / битви	Радянсько-українська війна (Перший зимовий похід) (Другий зимовий похід)
Командування
4-та сотня 8-го Чорноморського полку 3-ї дивізії 1-ша сотня 4-го кінного полку 4-ї Київської дивізії 1-ша сотня Подільської групи 3-й курінь бригади «Вільна Україна»
Нагороди та відзнаки
«Воєнний хрест» (УНР) Хрест Симона Петлюри

Старовійт Микола Михайлович (11 грудня 1898, Григорівка — 3 березня 1973, Лос-Анджелес) — український мемуарист, один з найвпливовіших представників української інтелігенції у Лос-Анджелесі. Під час Української революції — військовик Армії УНР. Лицар Воєнного хреста УНР та Хреста Симона Петлюри.

Життєпис

Старовійт Микола Михайлович народився 11 грудня 1898 року в селі Григорівка Конотопського повіту Чернігівської губернії.

Військову службу Старовійт розпочав у Російській армії. Служив однорічником у 9-му уланському Бузькому полку, звідки був направлений на навчання до 5-ї Київської школи прапорщиків. У листопаді 1917 року, разом з іншими учнями школи, відмовився евакуюватись до Єйська на Кубань і залишився у Києві.

22 грудня 1917 року військовик скінчив Українську юнацьку школу, у 1918 році — Інструкторську школу старшин. Після закінчення школи старшин Старовійт був скерований до 37-го Стародубського полку Армії Української Держави. Невдовзі перевівся до 1-го Чорноморського полку, у складі якого взяв участь в Антигетьманському повстанні 1918 року.

У 1919 році, із влиттям 8-го Чорноморського полку до складу 3-ї дивізії Армії УНР, Микола Старовійт був призначений командиром 4-ї сотні. Тоді військовик важко захворів на тиф і вибув із лав війська. Після одужання він зголосився до 4-го кінного полку 4-ї Київської дивізії, де став командиром 1-ї сотні. З полком Микола Михайлович пройшов усі бої аж до переходу на західний берег Збруча. Після відступу Армії УНР був інтернований у таборі Александрув-Куявський у Польщі. У 1921 році переведений на посаду молодшого старшини Запорізького ім. Івана Мазепи куреня 1-ї Запорізької дивізії.

В кінці 1921 року Микола Старовійт взяв участь Другому зимовому поході, в ході якого командував 1-ю сотнею Подільської групи[1][2] Після провалу зимового походу знову був інтернований у Польщі. Станом на 23 грудня 1921 року перебував у складі 4-ї Київської дивізії у таборі Щипйорно[1]. Про похід Старовійт у 1967 році написав детальну книгу спогадів «У листопадовому рейді»[3][4].

Під час Другої світової війни Микола Михайлович згодився до новосформованої Української національної армії Української Держави, де командував 3-м куренем протипанцерної бригади «Вільна Україна».[5]

Нагороджений Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом і відзнакою «Хрест Залізного Стрільця». На еміграції Старовійт був підвищений у званні до майора. У США військовик став одним з найвпливовіших представників української політичної еміграції у Лос-Анджелесі.

Помер 3 березня 1973 року. Похований на православному кладовищі Святого Андрія у Саут-Браунд-Буці, штат Нью-Джерсі.

Примітки

1. Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — сс. 218, 622. ISBN 978-617-569-302-5
2. Думки про правду. До історії повстання української нації. — Дрогобич: «Відродження», 2009. — с. 274. ISBN 978-966-538-221-8 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 4 листопада 2018. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
3. Український історик — Нью-Йорк, Мюнхен, 1974. — № 1-3 (41-43) — рік XI. — c. 174
4. Війни і збройні конфлікти у Східній Європі в ХХ — на початку ХХІ століть/ Заг. ред. проф. Г. М. Стародубець. — Житомир: Полісся, 2015. — сс. 53-54.
5. Чорні запорожці: Мемуари / Дяченко П. Г.  — Київ: Стікс, 2010. — с. 283. ISBN 978-966-2401-00-4

Джерела

• Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917—1921). Книга 2. — К.: «Темпора», 2011.
• З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків армії УНР / Павло Подобєд. — Івано-Францівськ: «Місто НВ», 2016. — сс. 264—266. ISBN 978-966-428-496-4
• Посмертна згадка // «Свобода», — Джерсі Сіті, США, № 118 — с.4, 26 червня 1973.