Спів на вдих

Спів на вдих — нестандартна техніка співу, у якій звук формується, коли струмінь повітря проходить через гортань та голосові зв'язки до легень при вдиху. Звичайний спів та мовлення відбуваються навпаки на видих: струмінь повітря рухається з легень у гортань на голосові зв'язки, а потім виходить назовні. Подібно до звичайного співу, при співі на вдих можна виконувати як чисті ноти так і звуки, що супроводжуються різною долею шуму тобто набувають природного дісторшну. Комбінуючи по черзі спів на вдих зі звичайним співом на видих, людина може співати майже безперервно[1].

У нотах спів на вдих позначається за допомогою знаку «ˇ» схожого на гачек, а повернення до звичайного співу — символом схожим на кириличну літеру «п».

Наразі ведуться дослідження співу на вдих: вивчається спектр голосу, механізм створення звуку, вокальні можливості, естетичні властивості такого вокалу.

У музиці

• Спів на вдих використовується як характерний прийом у деяких традиціях народного співу, наприклад у горловому співі інуїтів[2].

• Сучасні композитори, що використовували спів на вдих у своїх творах: Гельмут Лахенман, Жорж Апергис, Джоан ла Барбара, Дейвіс Пітер Максвелл, Мередіт Монк, Сергій Ярунський тощо.

• Деякі сучасні рок та метал гурти (наприклад, Tenacious D) використовують спів на вдих з великою кількістю дісторшну як різновид екстремального вокалу по типу гроулінгу. У цій музичній спільноті спів на вдих часто називають «інхейлом» від англійського inhale (вдихати).

Див. також

• Розширені вокальні техніки

Література

• Amanda R. DeBoer «Ingressive Phonation in Contemporary Vocal Music» (2012)[3].
• Françoise Vanhecke et al. «Acoustical properties in inhaling singing: A case-study» (2017)[4].

Примітки

1. Joan La Barbara - Circular Song. YouTube. vox_ritualis. 26 вересня 2017. Процитовано 13 лютого 2023.
2. Inuit Throat Singing: Kathy Keknek and Janet Aglukkaq (long). YouTube. FrancesWindward. 13 грудня 2007. Процитовано 13 лютого 2023.
3. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 червня 2020. Процитовано 8 лютого 2018. [Архівовано 2020-06-02 у Wayback Machine.]
4. Архівована копія. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 9 лютого 2018.