Сольці

Місто
Сольці

flag of Soltsyd Герб
Прапор Герб

Координати 58°07′ пн. ш. 30°19′ сх. д.H G O

Країна Росія
Регіон Новгородська область
Муніципальний район Солецький район
Міське поселення Солецьке міське поселення
Голова міського поселення Василенко Олександр Михайлович
Перша згадка 1390
Місто з 1914 рік
Площа 10,15 км²
Висота центру 30  м
Населення 8995 осіб (2017)
Телефонний код +81655
Поштовий індекс 175040 ... 175042
Код ЗКАТУ 49238501
GeoNames 490750
OSM r3089649  ·R
Сольці. Карта розташування: Росія
Сольці
Сольці
Сольці (Росія)
Мапа

Сольці — місто1914) в Росії, адміністративний центр Солецького муніципального району Новгородської області, Солецького міського поселення.

Географія

Сольці розташовані в 80 км на південний захід від Великого Новгорода на лівому березі річки Шелонь в гирлі річки Крутєц в місцевості з численними солоними джерелами, яким і зобов'язане місто своєю назвою.

Місто розташоване на автомобільній дорозі Великий Новгород — Порхов — Псков. Є залізнична станція Сольці, що лежить на залізничній колії Санкт-Петербург — Дно, за яким поїзди прямують з Санкт-Петербурга до Києва, Мінську, Пскову, Кишеніву.

Історія

Перша згадка в письмових джерелах про Сольці припадає на 1390 рік. Новгородський літопис говорить: «В літо 1390 ходили новгородці з князем Семеном Ольгердовичем … і стали в Сольцях …» Одним з основних видів занять жителів цього населеного пункту в ті часи був видобуток солі, яка була дорогим і дефіцитним товаром, звідси й пішла назва міста. Сіль випарювали з численних соляних джерел, що і зараз є на околицях міста.

У 1471 році у війська московського князя Івана III, які йшли правим берегом Шелони, переправилися через неї неподалік від Сольців і розбили війська Новгородської республіки. Ця битва увійшла зіграла важливу роль в окупації Московією Новгородських земель. Сьогодні на місці битви стоїть будівля церкви Святого апостола Іоанна Богослова.

У грудні 1579 року цар Іван IV Грозний видав указ про організацію в Сольці колісної слободи. Звільнені від податків майстра-колісники повинні були робити колеса і лафети для гармат. З цього часу протягом 200 років колісна слобода постачала своєю продукцією російську армію.

З кінця XVIII до початку XX століття Сольці були частиною Порхівської волості Псковської губернії.

У 1781 році Сольці були перетворені в посад з міським управлінням[1]. Це відбулося відповідно до указу імператриці Катерини II.

Після початку Першої світової війни в 1915 році місто отримало статус міста — курорту, через те, що в одній зі своїх садиб купецька сім'я Боговських відкрила санаторій для поранених офіцерів. Пізніше, в кінці 1920-х років, на базі санаторію був організований бальнеологічний і грязьовий курорт, який мав у своєму розпорядженні три джерела мінеральної води, що належить до групи північнокавказьких нарзанів. Води було достатньо не тільки для місцевих потреб, а й для розливу в спеціальні пляшки; цим займався завод мінеральних вод, відкритий неподалік.

Файл:Реклама курорту Сольци, 1930.jpg
Реклама курорту Сольци,
1930 рік.

1 жовтня 1927 року за новим адміністративним поділом Сольці стають центром Солецького району в новоствореному Новгородському окрузі Ленінградської області; 23 липня 1930 року розподіл на округа в СРСР було скасовано і Солецький район виявився підлеглим безпосередньо Ленобвиконкому. З 5 липня 1944 року Сольці — районний центр новоствореної Новгородської області[2].

Рішенням колегії Міністерства культури Російської Федерації місто Сольці віднесене до числа історичних поселень Росії. Всього в місті налічується 55 пам'яток містобудування та архітектури.

Біля міста на авіабазі Сольці розташовувався 840-й важко-бомбардувальний авіаційний полк, що входив до складу 37-ї повітряної армії стратегічного призначення.

Примітки

  1. СССР. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 января 1980 года / Сост. В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М.: Известия, 1980. — 702 с. — С. 180.
  2. СССР. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 января 1980 года / Сост. В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М.: Известия, 1980. — 702 с. — С. 252—254.