Солоді

Солоді
Експонат із Всесвітнього музею ґрунту, Вагенінген, Нідерланди Експонат із Всесвітнього музею ґрунту, Вагенінген, Нідерланди

Со́лоді — гідроморфні або напівгідроморфні ґрунти з різко диференційованим елювіально-ілювіальним профілем. Широко, але завжди плямами, поширені на низинних рівнинах Євразії, Південної Африки, Австралії, Північної та Південної Америки в умовах субгумідного або субаридного клімату суббореального і субтропічного поясів[1].

Розвиваються виключно в мезо- та мікропониженнях рельєфу (наприклад, подах півдня України), в умовах періодичного поверхневого перезволоження під гідрофільними рослинними спільнотами в зонах лісостепу, степів і напівпустель: западинні осичняки (осикові кущі), березняки (березові колки), осокові верболози, різнотравно-злакові луки, заболочені луки.

У генезі солодей, які щорічно затоплюються з поверхні, велика роль належить елювіально-глейовому процесу — утворенню при зниженні відновно-оксидаційного потенціалу великої кількості високо рухливих агресивних речовин (кислот, поліфенолів та інш.), які руйнують ґрунтові мінерали, і винесенню продуктів руйнування вниз по профілю зі спадним потоком вологи. При низьких значеннях відновно-оксидаційного потенціалу відбувається відновлення Fe^3+ і збільшення його рухливості. Це призводить до сегрегації чи частково виносу залізовмісних сполук, що зумовлює відбілювання елювіального горизонту[1].

Перше уявлення про генезис солодей було дано К. К. Гедройцем (1912) і Т. І. Поповим (1914)[2]. Вважається, що солоді є продуктом розсолення і вилуговування напівгідроморфних і гідроморфних солонців і солонцюватих ґрунтів, із заміщенням у їх верхніх горизонтах обмінного натрію на водень в умовах промивного або інтенсивного періодично промивного водного режиму, при якому відбувається пептизація колоїдів і гідролітичне розщеплення мінералів ґрунтового вбирного комплексу, зростає рухливість гумусу і тонких мінеральних фракцій. Полуторні оксиди виносяться, а залишковий кремнезем накопичується в осолоділому горизонті[3].

Класифікація

Згідно Класифікації та діагностики ґрунтів СРСР 1977 р.[3], тип солодей поділяється на 3 підтипи за ступенем гідроморфності:

• солоді лучно-степові (дерново-глеюваті), що розвиваються в невеликих пониженнях рельєфу і степових недренованих рівнинах з підвищеним поверхневим зволоженням, тимчасовою верховодкою в умовах періодично-промивного типу водного режиму і глибиною залягання ґрунтових вод 6-7 м. Характерний слабкий розвиток дернового процесу.
• солоді лучні (дерново-глейові), що розвиваються в крупних степових пониженнях, з глибиною залягання ґрунтових вод 1,5-3 м.
• солоді лучно-болотні, що розвиваються на заболочених луках в глибоких пониженнях з тривалим застоєм поверхневих вод, з глибиною залягання ґрунтових вод у вегетаційний період 1-1,5 м.

На рівні роду тип солодей поділяється на:

• звичайні
• безкарбонатні — карбонати відсутні у всьому профілі
• солончакові — містять не менше 0,3 % водорозчинних солей на глибині 30-80 см.

Поділ на види проводиться за:

• глибиною осолодіння (потужністю горизонтів Н + Е )
  • короткі (< 10 см)
  • середні (10-20 см)
  • глибокі (> 20 см)
• потужністю гумусового горизонту
  • дернинні ( < 5 см)

Примітки

1. Почвоведение. Учеб. для ун-тов. В 2 ч./Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 1. Почва и почвообразование/Г. Д. Белицина, В. Д. Васильевская, Л. А. Гришина и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 400 с.
2. А.В.Новикова История почвенно-мелиоративных и экологических исследований засоленных и солонцовых земель Украины (1890–1996). [Архівовано 2012-10-24 у Wayback Machine.] — К.: Світ, 1999. — 143 с.
3. Классификация и диагностика почв СССР — М.: Колос, 1977. —225 с.