|
Соколов Микола Миколайович (геолог)
Мико́ла Микола́йович Соколо́в (1895, Тамбов — 1977) — російський геолог, геоморфолог, ґрунтознавець, історик науки, доктор географічних наук (1949), професор. БіографіяСин священнослужителя. Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Московського університету. 1916 року з університету добровольцем пішов на фронт Першої світової війни. У 1918—1919 роках продовжив навчання на агрономічному факультеті Саратовського університету, а в 1920—1923 роках — в Петроградському географічному інституті. Від 1922 року — науковий співробітник ґрунтового загону вишукувального відділу Волховбуду. Від 1925 року — науковий співробітник Ґрунтового, далі Геоморфологічного інститутів АН СРСР, згодом — старший геолог Ленгеолтресту. Спеціалізувався на четвертинній геології. Заарештовано 1935 року, перебував у в'язниці «Кресты». 31 травня 1935 року засуджено як «соціально небезпечного елемента» до трьох років ув'язнення у виправних трудових таборах. Працював на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу, зокрема інженером-геологом вишукувального відділу в Медвеж'єгорську. Після дострокового звільнення внаслідок заліків (25 лианя 1937 року) продовжив роботу тій самій посаді за вільним наймом — до квітня 1938 року. Повернувшись у Ленінград, до 1942 року працював старшим геологом Ленінградського геологоуправління. Служив в армії, але 1943 року Соколова через хворобу демобілізували та направили в Москву для роботи в Комісії географо-геологічного обслуговування Червоної армії. У 1943—1946 роках — старший науковий співвробітник Ґрунтового інституту, від 1946 року — старший науковий співвробітник Ґрунтового музею в Ленінграді, доцент, а потім професор географічного факультету Ленінградського університету. Від 1955 року — старший науковий співвробітник лабораторії аерометодів АН СРСР. Від 1960 року — завідувач кафедри географії ґрунтів географічного факультету Ленінградського університету. Проводив польові дослідження в північно-західному регіоні СРСР, Прибалтиці, Криму, на Північному Кавказі, в Московській області, на Куйбишевському, Рибінському та Цимлянському водосховищах. У 1949—1950 роках зазнав вислання з Ленінграду на 101-й кілометр. Судимість знято 13 січня 1951 року. Реабілітовано 23 липня 1957 року. 1963 року вийшов на пенсію як інвалід першої групи, але продовжував підготовку аспірантів, проводив консультації в Північно-Західному геологоуправлінні. Наукова діяльністьОсновні праці Соколова стосуються віку та еволюції ґрунтів, меж зледеніння на території Європейської частини СРСР, принципів стратиграфії льодовикових відкладень та ін. Рукописні матеріали Соколова зберігаються в архіві Географічного товариства. Посилання |
||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
