Скандинавська модель (англ.Scandinavian model) також Північна модель[1] (англ.Nordic model), Шведська модель[2](швед.Svensk modell) (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія) — колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В ній економіка має соціальний аспект, який передбачає вирівнювання рівня життя населення за рахунок використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання. Держава активно втручається в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, встановлює високі ставки оподаткування. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій».
Ця модель у 1960—1980 роках була характерна для скандинавських країн, і в першу чергу Швеції, тому і отримала таку назву. Вона дозволила у ці роки скандинавським країнам досягти найвищих, серед інших розвинених країн, показників соціалізації економіки, зокрема у розподілі ВВП, соціальних витратах держави, за ступенем рівномірності в розподілі доходів, зближенню рівнів оплати праці, зниженням кількості осіб, які перебувають нижче офіційної межі бідності.
Історія
Скандинавська модель пройшла три етапи розвитку. Перший — довоєнні 1930-ті роки, другий — післявоєнні роки аж до середини 1970-х років, третій — наступні десятиліття[3]. Спочатку дуже мало відрізняючись від інших промислово розвинених капіталістичних країн, роль держави у забезпеченні всебічного добробуту та інфраструктури при скандинавській моделі розширилася після Другої світової війни до досягнення широкого соціал-демократичного консенсусу в 1950-х роках, який став відомий як соціально-ліберальна парадигма, яка сформувалася в неоліберальну парадигму кінця 1980-х — початку 1990-х років[4]
Скандинавська модель є не тільки є у формі лівоцентристської ідеології соціал-демократії, де більш суттєвий акцент посідає егалітаризм, а й у формі центризму, і сама ця ідеологія найчастіше підходить для описання сутності скандинавської моделі[5]. Однак, сама скандинаська модель певною мірою відрізняється від західноєвропейських й, тим більш, від американських традицій своїм соціальном акцентом: тези про мобілізацію енергетичних ресурсів Вальтера Корпі в 1981 р. були вирішальними для центральної ролі робітників і організацій роботодавців у розробці схем загального добробуту. Різноманітні сучасні програми соціального забезпечення, будь то виплати допомоги по хворобі чи пенсії, вперше з'явилися в колективних договорах, укладених на переговорах. Більше того, цілком імовірно, що надихаючі ідеї та досвід навчання, які передавались між скандинавськими країнами, також вийшли за межі партійних ліній у цих країнах. Таким чином, політична підтримка скандинавської моделі була побудована на широкій мобілізації влади та більш високому ступеню балансу між основними інтересами суспільства. ніж це видно в більшості інших країн[6].
Проте, ця модель почала знижувати свою ефективність уже в першій половині 1980-х років, коли стала розпадатися централізована система колективно-договірного регулювання, до мінімуму зменшився вплив держави в царині формування заробітної плати. Темпи економічного зростання почали знижуватися, тому з початку 1990-х стали говорити про можливий четвертий етап розвитку, коли на скандинавську модель почали впливати моделі соціально-економічного розвитку в рамках Європейського Союзу. Однак, цей вплив змусив лише здійснити модернізацію моделі, а не скасовувати її[7].
Характеристика та особливості
Основні характерні якості Північної моделі були сформовані в 1960-х роках[8] і є наступними:
Розроблена мережа соціального захисту, на додаток до державних послуг, таких як безкоштовна освіта та загальне медичне обслуговування в системі, що фінансується переважно податками[9].
Міцні права власності, забезпечення виконання контрактів і загальна простота ведення бізнесу[10].
Вільна торгівля в поєднанні з колективним розподілом ризиків (соціальні програми соціального забезпечення та інститути ринку праці), що забезпечило форму захисту від ризиків, пов'язаних з економічною відкритістю[11].
Невелике регулювання ринку товарів. Країни Північної Європи посідають дуже високі позиції щодо свободи ринку товарів згідно з рейтингом ОЕСР[11].
Співвідношення державних витрат до валового внутрішнього продукту в країнах Північної Європи є одними з найбільш високих серед розвинених держав. Станом на 2012 рік ці показники становлять:
Існує точка зору, що як і в Німеччині, Нідерландах, Великій Британії та інших протестантських державах, дуже важливу роль в становленні політичного та соціально-економічного життя держав Скандинавії зіграла протестантська трудова етика. Лютеранство, домінуюча релігійна традиція північних країн, фундаментально вплинула на розвиток соціал-демократії. Мартін Шредер, шведський економічний історик, стверджує, що лютеранство просувало ідею загальнонаціональної спільноти віруючих і призвело до посилення участі держави в економічному та соціальному житті, дозволяючи загальнонаціональну солідарність добробуту та економічну координацію[16][17][18]. Фін Паулі Кеттунен представляє скандинавську модель як централізовану структуру, де роль лютеранської церкви є лише одним із аспектів культурних цінностей і державних структур, які призвели до розвитку соціальної держави в Скандинавії[19].
Однак, авторитетний науковий журналThe Economist стверджує, що скандинавська модель поєднала в собі найкращі елементи капіталізму та соціалізму, а також, що система держав Північної Європи є найбільш ефективною в світі[20]. Північна модель була позитивно сприйнята деякими американськими політиками та політичними аналітиками. Джеррі Мандер[21] порівняв скандинавську модель із своєрідною «гібридною» системою, яка поєднує капіталістичну економіку з соціалістичними цінностями, що є альтернативою капіталізму американського зразка (англо-саксонська модель).
↑Kjellberg, Anders (2009) «The Swedish Model of Industrial Relations: Self-Regulation and Combined Centralisation-Decentralisation», i Craig Phelan (red.) Trade Unionism since 1945: Towards a Global History. Oxford: Peter Lang, sid. 155—198. Volume 1 (Western Europe, Eastern Europe, Africa and the Middle East). ISBN 978-3-03911-410-8
↑Simon Reid, Henry (2015). The Political Origins of Inequality: Why a More Equal World Is Better for Us All. University of Chicago Press. p. 132. ISBN978-0226236797.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
↑Carson, Marcus (2004). From Common Market to Social Europe?: Paradigm Shift & Institutional Change in European Union Policy on Food, Asbestos & Chemicals, & Gender Equality. Stockholm: Stockholm University. p. 231. ISBN978-9-12202-0-882.
↑Dolvik, Jon Erick; Flotten, Tone; Hippe, Jon M.; Jordfald, Bard (2015). The Nordic Model towards 2030: A New Chapter? NordMod2030. p. 23. ISBN978-82-324-0185-7.
↑Dolvik, Jon Erick; Flotten, Tone; Hippe, Jon M.; Jordfald, Bard (2015), NordMod2030. p. 23. The Nordic Model towards 2030: A New Chapter?. "The Nordic model therefore cannot exclusively be tied to social democratic party support and political dominance. In Sweden, Denmark and Norway, where the social democrats held power for large periods from the 1930s onwards, that description fits better than it does for Finland and Iceland, where centrist and right-leaning parties have set the terms of debate. But in these countries, too, the building of strong labour unions – in line with Walter Korpi's power resource mobilization thesis (Korpi 1981) – was crucial to the central role of labour and employer organizations in developing universal welfare schemes. A variety of modern social security programmes, whether sickness benefits or pensions, first appeared in negotiated collective agreements. It is moreover likely that inspirational ideas and learning experiences that passed between Nordic countries also transcended party lines within these countries.The political underpinnings of the Nordic model have thus been built on broadbased power mobilization and a higher degree of balance between the core interests in society than is evident in most other countries". ISBN978-82-324-0185-7.
