Синдром студента — форма прокрастинації, яка полягає в тому, що людина, якій дали завдання, починає повністю зосереджуватись на ньому якомога пізніше до того моменту, коли завдання треба закінчити.[1]. Це призводить до втрати всього запасного часу, який був врахований при оцінці трудомісткості та ризиків проєкту[2], та збільшенню рівня стресу[1]. Це пов'язано з тим що цінність отримана від роботи очікується в майбутньому, цінність роботи яка сприймається в даний момент занижена[3].
Найбільш поширений цей синдром серед студентів. Особливо яскраво він проявляється наприклад при написанні курсових[4], підготовці до екзаменів та інших робіт що займають багато часу та зусиль. Для вирішення цієї проблеми можна використати правильну систему винагород[3].
Часом помилково вважають, що чим менше часу між завчанням матеріалу та екзаменом, тим легше його запам'ятати, бо пам'ятати доведеться менший період часу. Насправді більшість матеріалу при такому підході зберігається в короткостроковій пам'яті, що може допомогти здати екзамен, але не сприяє закріпленню матеріалу в довгостроковій пам'яті, бо для цього потрібні розподілені повторення[5].
Щоб допомогти вирішити цю проблему і почати роботу завчасно, німецькі студенти проводять «Довгу ніч відкладених курсових робіт».[6]
У керуванні проєктами
Синдром студента та закон Паркінсона (люди переважно не виконують завдання завчасно, навіть коли є така можливість) є поведінковими проблемами. Якщо на задачу виділено певний час, наприклад два тижні, то менеджменту буде важко змусити працівників закінчити роботу трохи швидше[7]. Ці проблеми намагається вирішити Метод критичного ланцюга. Цей метод рекомендує уникати прив'язаних до дати віх, щоб уникнути надмірного стресу[8]. А також, оцінювати час необхідний на виконання окремої задачі без врахування запасного часу, щоб підтримувати достатньо мотивуючий рівень стресу. Для уникнення ризиків цей час не забирають зовсім, а переносять його в кінець проєкту[9].
Синдром студента зменшує ефективність роботи в спринтах[7].