Серби-криптохристияни

Серби-криптохристияни

Серби-криптохристияни — спільнота сербів, які при зовнішньому долученні до ісламу таємно сповідували християнство.

Після османських завоювань сербських земель наприкінці XIV століття почалося навернення православних сербів.[1] Костянтин Островицький (1455—1463 рр.), османський яничар сербського походження, говорив про криптохристиянських сербів у яничарському корпусі, навернених хлопчиками через Девшірме.[2] Перше задокументоване свідчення про криптохристиянство в сербів походить від османсько-сербського делі (воїна), який сповідався французькому послу при османському дворі 1568 року.[1] Він зізнається, що належить до сербської нації та віри, що живе з турками і видає себе (мусульманином), але народився християнином і в серці є християнином.[1] Релігійний синкретизм у сербських родинах задокументований в османських документах. Перепис 1848 року в османському Нові-Пазарі показує випадки, коли «один брат вірить у Христа, інший — у Мухаммеда», а також кілька випадків, коли батько християнин, а його сини мусульмани. У районі Санджаку (історична Рашка) навіть після Першої світової війни деякі вдови-християнки виходили заміж повторно за мусульман і залишалися таємними християнками, залишаючись «справжніми мусульманками» в суспільстві.

Антропологічні дослідження засвідчують, що мусульманські сім'ї згадують свою славу (традицію святого покровителя), тоді як деякі мусульманські сім'ї в ХІХ та ХХ століттях, як було записано, все ще вшановували свого святого покровителя та Різдво.[3]

Сербська історіографія використовувала існування релігійного синкретизму та криптохристиянства в Боснії та Герцеговині як доказ сербського походження боснійських мусульман.[4]

У сербській і південнослов'янській мовах також вживається термін двоверство («двовір'я»).[5][6]

Див. також

• Серби-мусульмани
• Ларамани, косовські албанці-католики
• Лінобамбаки, криптохристиянські кіпріоти

Посилання

1. Skendi, Stavro (1980). Balkan Cultural Studies. East European Monographs. с. 248. ISBN 978-0-914710-66-0.
2. Stephen Turk Christensen (1990). Violence and the Absolutist State: Studies in European and Ottoman History. Akademisk Forlag. с. 81. ISBN 978-87-500-2940-3.
3. Jastrebov, Ivan S. (1879). Подаци за историју српске цркве. с. 141.; Filipović, Milenko (1967). Različita etnološka građa. Srpski etnografski zbornik. 80: 97.
4. Dennis Dennis Charles Washburn; A. Kevin Reinhart (2007). Converting Cultures: Religion, Ideology, and Transformations of Modernity. BRILL. с. 429–. ISBN 978-90-04-15822-1.
5. Selim Deringil (27 серпня 2012). Conversion and Apostasy in the Late Ottoman Empire. Cambridge University Press. с. 112. ISBN 978-1-107-00455-9.
6. Skendi, 1967.

Подальше читання

• Skendi, Stavro (June 1967). Crypto-Christianity in the Balkan Area under the Ottomans. Slavic Review. Association for Slavic, East European, and Eurasian Studies. 26 (2): 227—246. doi:10.2307/2492452. JSTOR 2492452.
• Bartolomé Bennassar; Lucile Bennassar (1989). Les chrétiens d'Allah: l'histoire extraordinaire des renégats, XVIe et XVIIe siècles. Perrin. ISBN 978-2-262-00721-8. (фр.)