У зеленому щиті сидить козак у срібному одязі і червоних чоботях, який тримає золоту кобзу і супроводжується у верхніх кутах щита двома срібними лапчастими хрестами.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 652 особи, з яких 309 чоловіків та 343 жінки.[3]
Церква святої Параскеви (раніше Іовленська церква)[7] з іконою, відреставрованою Т. Г. Шевченком[8]
Персоналії
Народилися
Валентин Данилюк — художник, член Національної спілки художників України
Валентина Клюнтер — українська поетеса і краєзнавець. Авторка двох поетичних і двох краєзнавчих книжок. Членкиня національної спілки краєзнавців України.
Село Секунь пов’язане із перебуванням тут Тараса Григоровича Шевченка. У вересні 1846 року Тарас Шевченко отримав розпорядження від Тимчасової комісії виїхати у різні місця Київської, Подільської та Волинської губерній для збору народних переказів, пісень, історичної ваги документів, оглянути і змалювати стародавні могили. З села Вербки дорога Кобзаря пролягла у Секунь. Минав жовтень 1846 року. Тоді настоятелем Свято-Михайлівської церкви, в якій зберігався старовинний образ Богоматері, був молодий священик Ілля Мусієвич. Очевидно, він попросив художника реставрувати ікону. Шевченко не просто оновив її, а домалював прикраси, характерні для української жінки. – коралі.
Галерея
Головний вхід до Михайлівської церкви (1868 рік)
Церква святої Параскеви (раніше Іовленська церква) (1588-1894 роки)
Інформаційна таблиця Іовленської церкви (1588-1894 роки)
Пам'ятник землякам (1979 рік)
Могила братська 7 радянських воїнів (1970 рік)
Примітки
↑ВРУ. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 4 жовтня 2018.
Клюнтер В. П.«Секунська «Січ» : Історико-краєзнавчі нариси. Луцьк: Надстир'я, 2023. 208 с. — краєзнавче дослідження про боротьбу УПА проти окупаційних режимів на теренах села Секунь.