Засновник і керівник шести дитячих театрів, серед яких перший в світі драматичний театр для дітей[5] і перший в світі музичний театр для дітей, активний пропагандист музичного мистецтва для дітей. Внесла великий вклад в розвиток дитячого театру і художнього виховання дітей, творець цілого напряму театральної творчості для дітей.
Біографія
Наталія Сац народилася в сім'ї музикантів в Іркутську 27 серпня 1903 року.
Навчалася в приватній гімназії Е. А. Репман[6]. Грала в Драматичній студії імені О. С. Грибоєдова. Отримала музичну освіту — в 1917 році закінчила музичний технікум імені Олександра Скрябіна. Пізніше, в 1953 році, закінчила театрознавчий факультет ГІТІСу.
З 1918 року, з п'ятнадцятирічного віку, працювала завідувачем дитячим сектором театрально-музичної секції Моссовєта. За її ініціативою було створено перший театр з репертуаром для дітей — Дитячий театр Московської ради народних депутатів (почав роботу в листопаді 1918). З 1921 року і до арешту в 1937 році була директором і художнім керівником Московського театру для дітей (з 1936 — Центральний дитячий театр, з 1992 — Російський академічний молодіжний театр).
Прагнучи розширити сферу художнього виховання юного глядача, вводила до репертуару симфонічні концерти і музичні спектаклі для дітей (дитяча опера «Казка про рибака і рибку» Леоніда Половинкіна (1935), симфонічна казка «Петя і вовк»Сергія Прокоф'єва (1936)).
Восени 1937 року Натаклія Сац була заарештована як «член сім'ї зрадника Батьківщини»: її чоловік, Ізраїль Якович Вейцер, народний комісар внутрішньої торгівлі СРСР, був заарештований 3 листопада за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. У таборах ГУЛАГу провела п'ять років (Волголаг, Рибінськ), звільнена наприкінці 1942 року. Однак дозволу перебувати в Москві не мала, тому відправилася до Алма-Ати, де в той час в евакуації перебували багато провідних артистів того часу. У столиці Казахської РСР знову взялася за свою улюблену справу, і її зусиллями в 1945 році відкрився перший в Казахстані Алма-Атинській театр юного глядача (нині Державний академічний російський театр для дітей та юнацтва імені Н. Сац), який вона очолювала протягом 13 років.
У 1958 році повернулася в Москву, керувала Всеросійським гастрольним театром, а потім — дитячим відділенням Мосестради. У 1964 році організувала і очолила перший в світі Московський дитячий музичний театр (нині Московський державний академічний дитячий музичний театр ім. Н. І. Сац).
Дядько — Олексій Михайлович Щастний (1881—1918), російський військово-морський діяч. Капітан 1-го рангу.
Сестра — Ніна Іллівна Сац (1904—1924), поетеса.
Перший чоловік — Сергій Григорович Розанов (1894—1957), дитячий письменник.
Син — Адріан Сергійович Розанов (1923—1996), журналіст, поет.
Другий чоловік — Микола Васильович Попов (1889—1938), торгпред СРСР в Німеччині, голова Торгбанку СРСР.
Дочка — Роксана Миколаївна Сац (уроджена Ксенія Миколаївна Попова, нар.. 1927), педагог, лібретист, з 1969 — завідувач літературно-педагогічної частиною театру імені М. І. Сац. Її чоловік — актор Центрального дитячого театру Юрій Михайлович Карпов (1927—1989).
Онук — Михайло Юрійович Карпов (нар.. 1954), піаніст.
Третій чоловік — Ізраїль Якович Вейцер (1889—1938), народний комісар внутрішньої торгівлі СРСР.
Четвертий чоловік — Дмитро Водоп'янов, скрипаль.
Син — Ілля Дмитрович Сац (нар.. 1946), артист цирку.
1983 — Синій птах (фільм-спектакль) — вступне слово (режисер)
Участь у фільмах
1982 — Історія дерев'яного чоловічка (документальний)
1991 — Сергій Прокоф'єв. Сюїта життя (документальний)
Авторка книг
«Театр для дітей» (1925, спільно з Сергієм Розановим)
«Наш шлях» (1932)
«Діти приходять до театру» (1961) — про народження театру для дітей, про театр як розумному розвазі і засобі етичного та естетичного виховання
«Завжди з тобою» (1965) — про роль музики в дитячому театрі, про зустрічі з діячами мистецтва
«Ілля Сац» (1968).
«Новели моєму житті» (1984—1985)
«Життя — явище смугасте» (1991, вид. «Новини»), автобіографія
Написала ряд п'єс та інсценівок: «Фріц Бауер» (постановка 1928 року, разом з З В. Селіховою), «Негреня і мавпа» (постановка 1927 року, разом з С. Розановим), «Про Дзюбу» («Шиворот-навиворіт», постановка 1934) та ін.
Пам'ять
«Мати дитячих театрів світу» — звання, одноголосно присуджене Наталії Сац на першому засіданні міжнародного центру Міжнародної Асоціації театрів для дітей та молоді (АССІТЕЖ).
Після смерті Н. І. Сац її ім'я отримали створені їй Московський державний академічний дитячий музичний театр і Державний академічний російський театр для дітей та юнацтва в Алма-Аті.
У 2003 році перед будівлею Московського державного академічного дитячого музичного театру в Москві встановлено пам'ятник Наталії Сац. На пам'ятнику фігура вона зображена з двома дітьми в образах Червоної Шапочки і Вовка[10].
На честь неї названа московська школа № 626; в цій школі розташовується присвячений їй музей «За Синім Птахом…»
У Московському музичному театрі імені М. І. Сац є меморіальний кабінет Наталії Сац, у фойє театру розгорнута експозиція, присвячена її життя і творчості.
Література
Викторов В. Наталия Сац и детский музыкальный театр. — СПб. : Композитор, 1993. — 240 с.
↑За вказівкою Юрія Анненкова, засновником дитячого театру була Генрієтта Паскар, а Наталія Сац була її заступником і продовжувачем: Один з найдосконаліших в художньому відношенні дитячих театрів був заснований в перші роки революції Генріеттою Паскар... її заступницею або, вірніше, продовжувачкою стала в дитячому театрі Наталія Сац, дочка композитора Іллі Саца... ([royallib.com/book/annenkov_yuriy/dnevnik_moih_vstrech.html Анненков Юрий «Дневник моих встреч»])
