Сартули

Сартулка в національному костюмі

Сарту́ли (бурят. сартуулнууд, сартуул буряад) — етнічна група в складі бурятів. Мешкають переважно в Джидинському районі Республіки Бурятія Російської Федерації.

Історія

Цагатуйські сартули

За переказами, сартули Джидинського району перекочували з Монголії на початку XVIII століття. Але так як згадка про них, як про корінне населення півдня Бурятії, зустрічається вже в історичних джерелах XVII століття, то можна зробити висновок, що вони і раніше жили на території Бурятії. І на відміну від сонголів, що пішли зі своїх земель під час воєн за незалежність південних монголів від маньчжурів, сартули й інші Селенгинські буряти є корінними мешканцями території Бурятії[1]. А перекази відображають лише процес повернення на споконвічні землі, після того як вони, як і багато племен Забайкалля, змушені були піти зі своїх земель з приходом росіян. У липні-серпні 1958 року під час експедиції Бурятського комплексного науково-дослідного інституту СО РАН у мешканця села Деде-Ічетуй Ц. М. Мансорунова (1887 року народження) була виявлена ​​письмова легенда, в якій вказана конкретна дата прибуття сартулів на нинішню територію — 1720 рік[2].

В літературі зустрічається твердження, що назва сартул (сартагул) походить від слів: Сарт — «бухарець», «хорезмець», і гур — «держава», «народ» [3].

Географія розселення

Перекази і легенди говорять про те, що сартули після прибуття з Монголії розселялися по долинам дев'яти малих річок, що впадають в Джиду — Хадхалдоч, Алцак, Торей, Бургалтай, Нарин, Гегетуй, Цагатуй, Ічетуй та Боргой.

Сартули зараз в основному живуть в Джидинському районі, також вони часто зустрічаються в Селенгинському та Кяхтинському районах Бурятії.

Демографія

На початок XIX століття в Селенгинському відомстві числилося 806 сартулів[4].

Примітки

1. Долгих Б. О. (1954). Некоторые ошибочные положения в вопросе об образовании бурятского народа (PDF). Советская этнография №1. – М, – С. 57–63.
2. Бураев И. Д. Сартулы // Этнографический сборник СО РАН, Бурятский комплексный научно-исследовательский институт, Выпуск 1. — Улан-Удэ: Бурятское книжное издательство. — 1960, стр. 85
3. Доржи Банзаров. Собрание сочинений. М., 1955, стр. 188
4. Асалханов И. А. О бурятских родах в XIX веке // Этнографический сборник СО РАН, Бурятский комплексный научно-исследовательский институт, Выпуск 1. — Улан-Удэ: Бурятское книжное издательство. — 1960, стр. 71

Література

• Бураев И. Д. Сартулы // Этнографический сборник СО РАН, Бурятский комплексный научно-исследовательский институт, Выпуск 1. — Улан-Удэ: Бурятское книжное издательство. — 1960, стр. 84-88
• Очирова Г. Н. Свадебный обряд у сартулов Монголии и Бурятии // Традиционная культура народов Центральной Азии. — Новосибирск, 1986 — С. 159—176
• Хамаганова Д., Жигжитов Б., Зарубин А. Путь Нимбу-ламы. — Улан-Удэ: Agaar Media, 2012