Самойлов Самуїл Ісаакович

Самуїл Ісаакович Самойлов (Бесидський)
Майор
Загальна інформація
Народження	23 серпня 1900(1900-08-23) Кривці Уманський повіт Київська губернія
Смерть	27 вересня 1938(1938-09-27) (38 років)
Військова служба
Роки служби	1932—1937
Приналежність	СРСР
Рід військ	НКВС
Формування	Іноземний відділ Управління державної безпеки НКВС Української СРР
Нагороди та відзнаки

Самуї́л Ісаа́кович Само́йлов (Бесидський) (23 серпня 1900 — 27 вересня 1938) — український радянський розвідник. Начальник Розвідувального Управління НКВС Української РСР (1932—1933, 1936—1937)

Життєпис

Народився 23 серпня 1900 року у селі Кривці Уманського повіту Київської губернії. У 1917 році закінчив 4-класне вище початкове училище у селі Розкішне. У 1918 році він навчався в Уманському середньо-будівельно-технічному училищі та на загальноосвітніх курсах при Тельшивській гімназії, яка була евакуйована із Польщі до міста Корсунь Київської губернії[1].

У 1919—1920 рр. — працює службовцем у лісовому господарстві міста Тараща Київської губернії, як співробітник Таращанського ревкому тричі заарештовувався повстанськими загонами, де йому загрожував розстріл.

У 1920—1921 рр. — червоноармієць 25-ї маршової роти 1-го запасного батальйону 365-го полку 179-ї бригади 60-ї дивізії 14-ї армії, воював на польському фронті, був поранений.

З 1921 року — працює військовим слідчим військово-контрольного пункту № 1 Особливого відділу та військовим слідчим Особливого відділу цієї ж армії.

У 1921—1922 рр. — обіймає посади військового слідчого та старшого військового слідчого пункту № 4 Особливого відділу Київського військового округу.

З травня по листопад 1922 року — співробітник розвідувального управління штабу Українського військового округу Робітничо-Селянської Червоної Армії.

У 1923 році — позаштатний помічник уповноваженого Контррозвідувального відділу Проскурівського окружного відділу Державного політичного управління.

До серпня 1925 року — помічник Уповноваженого секретно-оперативної групи Контррозвідувального відділу Проскурівського окружного відділу Державного політичного управління.

З 1925 по лютий 1931 рр. — уповноваженим 2-го відділення Контррозвідувального відділу ДПУ УСРР. Старший уповноваженим 3-го відділення вищезазначеного відділу.

У 1931 році — призначений на посаду — начальника 1-го відділення Особливого відділу Державного політичного управління УСРР.

У жовтні 1932 року — начальник Іноземного відділення Державного політичного управління УСРР[2].

З липня 1933 по червень 1934 рр. — заступник начальника Іноземного відділу Державного політичного управління УСРР.

У січні 1936 року йому присвоєно спеціальне звання капітана держбезпеки. У подальшому, до січня 1937 року, С. І. Самойлов працює на посаді помічника начальника Особливого відділу Державного політичного управління Української СРР.

У січні 1937 року — його призначено заступником начальника 3-го відділу Управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР, де до березня 1938 року він обіймав також посади помічника та тимчасово виконуючого обов'язки начальника цього відділу.

У березні 1938 року відкликаний до Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР, невдовзі, 25 квітня 1938 року заарештований.

27 вересня 1938 року засуджено на смерть і розстріляно.

Нагороди та відзнаки

• Орден Червоної Зірки (1937),
• Знак «Почесний працівник ВНК-ДПУ»,
• Двічі — бойовою зброєю від Державного політичного управління Української РСР.

Примітки

1. Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Самаїл Самойлов
2. КЕРІВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-14 у Wayback Machine.]

Посилання

• Українська зовнішня розвідка: від А до Я
• Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. — К.: Ярославів Вал, 2011. — С. 410—414.
• Керівники Української зовнішньої розвідки. В. Хоменко, О. Скрипник, І. Шиденко, І. Білоконь, В. Романюк
• Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. — К. : Абрис, 1997. — С. 504.
• Дегтярев К., Колпакиди А. Внешняя разведка СССР. — М. : Яуза: Эксмо, 2009. — С. 486.