Самозванець

Лжедмитрій I — найуспішніший з російських самозванців,
портрет початку XVII ст.

Самозванець — людина, що видає себе за особу, якою вона не є, зазвичай з корисливою (шахрайство) або політичною метою.

Самозванці часто бувають претендентами на трон, але не слід плутати ці два терміни.

Історія

Самозванці можуть видавати себе за реальну (живу або померлу) людину: так чотири Лжедмитрії видавали себе за загиблого царевича Дмитра Івановича, а Ламберт Сімнел в Англії XV століття — за графа Воріка, який перебував в ув'язненні племінника Едуарда IV. Нерідко бувають випадки, коли люди видають себе за особу, якої ніколи не існувало: зазвичай це діти або інші родичі будь-яких знаменитостей (літературний символ - «тридцять синів лейтенанта Шмідта» в «Золотому теляті» Ільфа і Петрова). Наприклад, Ілейко Муромець під час Смутного часу виступав в образі «Петра Федоровича», вигаданого сина царя Федора.

Особи, що стають об'єктом самозванства — це люди, що користуються впливом, популярністю та інтересом в той час і в тому суспільстві, коли діють самозванці. У минулому (з часів Стародавньої Персії і до XX століття) це були переважно царські особи та їхні родичі. Особливу політичну роль самозванство набуло в Росії: низка Лжедмитріїв у Смутний час і півтора з гаком століття по тому Омелян Пугачов, який видавав себе за Петра III, домоглися значних успіхів і ввели країну в стан кризи; на ці видатні випадки припадають сотні менш відомих «селянських» і «козацьких» царів. У всі часи люди видавали себе за тих чи інших аристократів меншого рангу, впливових чиновників.

У передромантичну і романтичну епоху (XVIII-XIX століття) чимало європейців-авантюристів видавали себе за представників тих чи інших екзотичних народностей: так француз, відомий в Англії під ім'ям Джордж Салманазар, оголосив себе уродженцем Формози і написав вигаданий етнографічний опис цього острова і навіть граматику формозької мови, а княжна Тараканова іноді рекомендувалася в Європі перською (або турецькою) принцесою. На початку XIX століття в Англії Мері Вілкокс видавала себе за азійську «принцесу Карабу» й так само, як і Салманазар, вигадала мову, писемність та звичаї цієї небувалої країни.

У новітній час самозванці почали приймати вигляд відомих акторів театру і кіно, співаків, спортсменів. З розвитком фотографії і телебачення подібний обман ускладнюється.

Визначення

Від самозванства треба відрізняти випадки, коли людина обманом переконаний (наприклад, з дитинства) іншими людьми в своєму походженні, і сама в це щиро вірить. Деякі історики вважають, що Лжедмитрій I міг щиро вважати себе царевичем Дмитром; аналогічні твердження робилися і щодо Анни Андерсон, найвідомішої самозванки, яка видавала себе за велику княжну Анастасію Миколаївну.

Відомі самозванці

Самозванці давнини

• Лжебардія I (Гаумата) — видавав себе за вбитого сина Кіра Великого (Бардію), який захопив владу в Персії і правив країною протягом семи місяців.
• Нідінту-Бел — видавав себе за сина останнього вавилонського царя Набоніда і став царювати протягом трьох місяців під ім'ям Навуходоносора III.
• Мартія — видавав себе за царя Елама під ім'ям Хумпанікаша.
• Лжебардія II (Вах'яздат) — видавав себе за вбитого сина Кіра Великого.
• Фравартіш — оголосив себе нащадком мідійського царя Кіаксара і короткий час контролював Мідію під ім'ям царя Хшатріта.
• Араха — видавав себе за сина останнього вавилонського царя Набоніда і короткий час контролював Вавилон під ім'ям Навуходоносора IV.
• Атамайта — був проголошений еламітами царем Елама під ім'ям Аттахаміті-Іншушінак.
• Андріск — видавав себе за Філіпа, сина останнього царя Македонії Персея.
• Лже-Нерон, як мінімум три.
• Александр I Балас — претендент на трон Селевкідів.
• Ороферн Никифор — видавав себе за каппадокійського царевича (160-156 до н.е.).

Лжемесії і Лжехристи

Були в історії люди, які видавали себе за довгоочікуваного в юдейському світі Машиаха, або за друге пришестя Ісуса Христа.

Самозванці Європи

Велика Британія

• Лже-Маргарет — нібито Маргарет I, королева Шотландії (померла в 7 років).
• Джек Кед — видавав себе за Джона Мортімера, побічного сина останнього графа Марчського.
• Перкін Ворбек — видавав себе за сина Едуарда IV.
• Ламберт Сімнел — видавав себе за графа Воріка, який перебував в ув'язненні племінника Едуарда IV.
• Джордж Салманазар — видавав себе за уродженця острова Формоза, нині — Тайвань.
• Принцеса Карабу — видавала себе за принцесу з далеких країн (XIX ст.).
• Лавінія Рівз — оголосила, що належить до королівського дому (XIX ст.).

Франція

• Псевдо Іоанни I.
• Жанна де Армуаз — видавала себе за Жанну д’Арк.
• Матюрен Брюно — видавав себе за дофіна Луї Бурбона (Людовика XVII), який помер у Тамплі у віці 10 років.
• Карл Вільгельм Наундорф — аналогічно.
• Жан-Марі Ерваго — аналогічно.
• Анрі Етельберт Луї Віктор Ебер — аналогічно.

Португалія

• Лже-Себаштіан I («Король Пенамакора») — справжнє ім'я невідоме. Видавав себе за короля Португалії Себаштіана I, який загинув під час Хрестового походу в Африку.
• Лже-Себаштіан II  — аналогічно. Справжнє ім'я Матеуш Алваріш.
• Лже-Себаштіан III — аналогічно. Справжнє ім'я Габріель де Еспінос.
• Лже-Себаштіан IV — аналогічно. Справжнє ім'я Марко Туліо Катіцоне.

Інше

• Сверрір Сігурдссон — захопив престол Норвегії.
• Сігурд Слембе — претендент на трон Норвегії.
• Тіль Колуп — видавав себе за імператора Фрідріха II.
• Дальюнкер — невідомий, який видавав себе за сина шведського регента Стена Стуре. Історики не дійшли згоди щодо його справжньої особистості.

Самозванці Візантії

• Лже-Костянтин (Фома) — видавав себе за імператора Костянтина VI.
• Лже-Михаїл — видавав себе за скинутого імператора Михаїла VII Дуку.
• Лже-Костянтин Діоген — видавав себе за старшого сина скинутого імператора Романа IV - Костянтина Діогена.[1]
• Лже-Лев Діоген — видавав себе за молодшого сина Романа IV - Лева Діогена.
• Лжецаревич Василь — син лже-Лева Діогена, який претендував на Візантійський престол у 1116-1119 рр.
• Лже-Олексії — як мінімум троє самозванців, які видавали себе за вбитого Олексія II Комніна.
• Лже-Іоанн — видавав себе за скинутого і осліпленого імператора Іоанна IV Ласкаріса.

Самозванці Росії

Смутний час

• Лжедмитрій I — видавав себе за царевича Дмитра, таємничо загиблого в Угличі в 1591 р.
• Самбірський Лжедмитрій (Михайло Молчанов) — короткий час видавав себе за врятованого царя Лжедмитрія I.
• Лже-Петро Федорович (Ілейко Муромець) — видавав себе за царевича Петра, неіснуючого сина царя Федора Івановича («підміненого» незабаром після народження царівною Феодосією).
• Лже-Петро Федорович — самозванець невідомого походження, який видавав себе за царевича Петра і, відповідно, за дивом врятованого Ілейка Муромця.[2] [3]
• Лжецаревич Іван Август — також в 1607-1608 рр. видавав себе за сина царя Івана IV від Анни Колтовської.
• Лжецаревич Осиновик — в 1608 р. видавав себе за сина царевича Івана Івановича, тобто за онука Івана Грозного.
• Лжецаревич Лаврентій — в 1607-1608 рр. видавав себе за сина царя Федора Івановича.
• Лжедмитрій II (тушинський «злодій», калузький «злодій») — видавав себе за дивом врятованого від підступів бояр Лжедмитрія I.
• Лжецаревич Федір — в 1607 р. видавав себе за сина царя Федора Івановича.
• Лжецаревичі Мартин, Климентій, Семен, Савелій, Василь, Єрошко, Гаврилко - видавали себе за дітей Федора I Івановича.
• Лжедмитрій III (івангородський «злодій», псковський «злодій») — видавав себе за дивом врятованого Лжедмитрія II.
• Лжедмитрій IV (астраханський «злодій») — імовірно також видавав себе за дивом врятованого Лжедмитрія II. [4]
• Лжецаревич Іван Дмитрович («злодюжка») — син Лжедмитрія II і Марини Мнішек, претендував на Російський престол в 1610-1614 рр.

Царювання Михайла Федоровича

• Лже-Івашка I — близько 1614 року був проголошений дивом врятованим царевичем Іваном Дмитровичем, сином Лжедмитрія II і Марини Мнішек [5]. Справжнє ім'я Ян Фаустін Луба. [6]
• Лже Симеон Шуйський — видавав себе за неіснуючого сина царя Василя IV Шуйського царевича Симеона. Діяв в Польщі у 1639-1640 роках. [7]
• Лже Симеон Шуйський — аналогічно видавав себе за неіснуючого сина Василя IV. З'явився в Молдавському князівстві в 1639 році [8] [9].
• «Московський царевич» — з'явився в Астрахані в 1641 році. Справжнє ім'я - Мануїл Сеферов на прізвисько Дербінський. Невідомо, за кого видавав себе самозванець. Імовірно, за чергового сина Лжедмитрія II і Марини Мнішек царевича Івана Дмитровича. За іншою версією за царевича Симеона Шуйського [10].

Царювання Олексія Михайловича

• Лже Іван Шуйський (Анкудінов Тимофій Дементійович) — видавав себе за неіснуючого сина царя Василя IV Шуйського царевича Івана Шуйського. З'явився ще за царювання Михайла Федоровича.
• Лже-Івашка II — з'явився в Криму близько 1640 р. Справжнє ім'я Іван Вергуньонок. З'явився ще під час царювання Михайла Федоровича.
• «Царевич Іван Дмитрович» — черговий самозванець невідомого походження, який видавав себе за сина Лжедмитрія II і Марини Мнішек. З'явився в Москві між 1645 та 1676 рр. [11]
• Лже Олексій Олексійович («Нечай») — самозванець невідомого походження, який видавав себе за цесаревича Олексія Олексійовича під час повстання Разіна в 1670-1671 роках. [11]
• Лже Олексій Олексійович — аналогічно. Насправді був дворянським сином Іваном Клеопіним [11].
• Лже Симеон Олексійович (Семен Іванович Воробйов) — видавав себе за сина царя Олексія Михайловича царевича Симеона Олексійовича.

За інших Романових

• Лжецаревич Олексій Петрович — як мінімум вісім самозванців, які видавали себе за сина імператора Петра I.
• Лжецар Іван V Олексійович (Івашка Попов) — видавав себе за померлого царя Івана V.
• Лжецаревич Федір Іванович (Федір Іванов) — видавав себе за неіснуючого сина царя Івана V.
• Лжецаревич Петро Петрович (Ларіон Стародубцев) — видавав себе за сина Петра I.
• Карасакал — видавав себе за сина джунгарського хана, позбавленого братом престолу, піднімав у 1735-1741 роках ряд заколотів серед башкир і киргизів; проголошений в 1738 році башкирським ханом («Султан-Гірей»); в 1741 році, розбитий в Джунгарії, пропав безвісти.
• Лжеімператор Петро III Федорович — близько сорока самозванців, які видавали себе за поваленого імператора Петра III, найвидатніших успіхів серед яких домоглися Стефан Малий і Омелян Пугачов.
• Княжна Тараканова — видавала себе за дочку імператриці Єлизавети.
• Безіменний — в'язень тюрми у фортеці Кексгольм, утримувався в атмосфері суворої таємниці. Ототожнюється з Іваном Пакаріним, який видавав себе за сина чи зятя Катерини II.
• Іван Тревогін — перебуваючи в Парижі, видавав себе за спадкоємця престолу вигаданого Голкондського царства.
• Лже-Костянтин — як мінімум шість самозванців, які видавали себе за сина Павла I великого князя Костянтина.

Самозванці XX і XXI століття

Після вбивства Миколи II і його сім'ї в 1918 році з'явилася велика категорія самозванців, які видавали себе за дивом врятованих членів царської сім'ї. Самозванці видавали себе за вижилих дочок російського імператора Ольгу, Марію, Тетяну, Анастасію, а також за царевича Олексія. Всього налічується близько 230 самозванців.

Інші європейські самозванці

• Алексіс Брімеєр (англ. Alexis Brimeyer) — «принц Анжуйський Дураццо Романов Довгорукий де Бурбон-Конде», що називав себе також Олельком II.
• Майкл Роджер Лафос (англ. Michel Roger Lafosse) — претендент на трон Шотландії як нащадок лінії Стюартів (див. Джеймс Френсіс Едуард Стюарт ), позбавленої трону, яка офіційно вважається вимерлою з 1807 року.
• Еугеніо Ласкорз (англ. Eugenio Lascorz) — житель Іспанії, який оголосив себе спадкоємцем Палеологів.
• Хільда Толедано (англ. Hilda Toledano) — нібито дочка Карлуша I Португальського.
• П'єр Плантар (англ. Pierre Plantard — оголосив себе спадкоємцем Меровінгів.
• Хрістіан Карл Герхартшрайтер (англ. Christian Karl Gerhartsreiter) — жив у США близько 30 років під різними іменами, останнім часом видавав себе за спадкоємця династії Рокфеллерів. [12]

Самозванці Сходу

• Абдаллах аль-Махді — імовірно.
• Ходзьо Соун (справжнє ім'я Ісе Сінкуро) — самозванець, який оголосив себе аристократом з роду Ходзьо (щоб зам'яти вбивство свого сюзерена, чиї володіння він захопив), згодом, щоб перестати бути самозванцем, одружився з дочкою роду Ходзьо, таким чином ставши засновником нового роду Ходзьо (Ґо-Ходзьо).
• Султан Яхія — самозванець, який видавав себе за сина Мегмеда IV. Мабуть, сам щиро вірив у це.

Примітки

1. Карпов А. Ю. Лев Девгеневич. Процитовано 20 лютого 2019.
2. Соловьёв, 2001, глава 16 Окончание царствования Василия Ивановича Шуйского.
3. Низовский, 2006, часть I, с 33—34.
4. Усенко, 2006, с. 124—125.
5. Перри, 2009, с. 80.
6. Соловьёв, 2012, глава 56, с 337.
7. Усенко О. Г., 2006, с. 51.
8. Усенко О.Г., 2006, с. 51.
9. Перри, 2009, с. 71.
10. Усенко, 2006, с. 125—131.
11. Усенко, 2006, с. 123.
12. Пойман уникальный авантюрист. Невское время. Процитовано 17 листопада 2018.