Рєпніна-Волконська Варвара Олексіївна
Варва́ра Олексі́ївна Рєпніна́-Волко́нська (до шлюбу Розумо́вська; 1778 — 9 жовтня 1864) — княгиня, благодійниця. Дружина малоросійського генерал-губернатора Миколая Рєпніна-Волконського. Онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Знайома Тараса Шевченка. Ранні рокиВарвара Розумовська народилася 1778 року в родині графа Олексія Розумовського та Варвари Шереметьєвої[d]. За лінією батька була онучкою останнього гетьмана Війська Запорозького Кирила Розумовського, за лінією матері — правнучкою командувача російських сил під Полтавою Бориса Шереметьєва. 1784 року батько Варвари вигнав її матір з дому; сам граф Олексій рідко бачився з донькою. Вихованням Варвари займалася її тітка по батькові — графиня Парасковія Кирилівна[1]. Коли Варварі було 13 років, для її виховання найняли швейцарку мадемуазель Калам — тітку художника Александра Калама[en]. Під керівництвом Калам графиня здобула елітну домашню освіту. До кінця життя Варвара добре згадувала про мадемуазель Калам[2]. Шлюб Відпочиваючи щороку в маєтку поблизу Москви із батьком, Варвара познайомилася із фельдмаршалом Миколою Рєпніним, який вирішив одружити її зі своїм онуком Миколою, що наприкінці XVIII — на початку XIX століття служив флігель-ад'ютантом імператора Павла I та був його улюбленцем[2][3]. Познайомившись, Варвара та Микола з часом покохали одне одного. Проте їхньому одруженню заважали спершу конфлікт між Олексієм Розумовським і фельдмаршалом Рєпніним, згодом — смерть останнього та участь нареченого у війні проти наполеонівської Франції. Весілля Миколи Волконського та Варвари Розумовської відбулося у вересні 1802 р. в батуринському палаці Кирила Розумовського, діда нареченої. Попервах подружжя проживало в Москві, потім — у Санкт-Петербурзі. Там княгиня Варвара зблизилася із імператоркою Єлизаветою Олексіївною та великою княгинею Марією Павлівною.  У шлюбі народила сімох дітей:[4]
Після початку війни третьої коаліції в 1805 році князя Миколу Волконського знову призвали до армії. Тоді графиня Варвара вирішила супроводити чоловіка в поході. У битві під Аустерліцом Волконський потрапив у полон; подружжя повернулося до Санкт-Петербурга тільки після звільнення графа. Згодом княгиня Варвара мала супроводити чоловіка у посольстві до Іспанії, проте через вторгнення Франції воно так і не відбулося. Також графиня супроводила чоловіка в кампанії 1812—1813 років, допомагала пораненим та нужденним у Дрездені. Під час Віденського конгресу 1814—1815 років Варвара Олексіївна проживала з чоловіком у Відні, де брала участь у заходах, зокрема балах, організованих імператором Олександром I, у палаці свого дядька Андрія Розумовського[5]. 1815 року подружжя повернулося до Санкт-Петербурга, а 1816 року, після призначення Рєпніна-Волконського малоросійським генерал-губернатором, — переїхало до Полтави[6]. МеценатствоПід час походів князя Рєпніна-Волконського, в яких Варвара Волконська також брала участь, вона організовувала лазарети для поранених військових[7]. Після повернення із Відня в Санкт-Петербург у 1815 році княгиня разом із імператрицею Єлизаветою займалася організацією Жіночого Патріотичного інституту[ru] (згодом Єлизаветинський інститут[ru]) для дівчат-сиріт, батьки яких загинули або були важко поранені у війні проти Франції[8][9]. Також Варвара Волконська брала участь у діяльності «Людинолюбивого товариства»[ru][10]. Після переїзду до Полтави в 1816 році княгиня продовжила займатися благочинністю, відкриваючи лікарні, пансіони та інші заклади. До себе вона взяла 12 дівчат із дворянських родин, вихованням яких займалася сама[11]. 1818 року за її подання в Полтаві відкрили інститут шляхетних дівчат, у будівлі якого нині функціонує Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»[12]. 1830 року за ініціативи князя та княгині Рєпніних-Волконських у Полтаві відкрили Петровський кадетський корпус[13]. У 1833—1834 роках княгиня допомагала постраждалим від голоду в Полтавській губернії[10]. На благочинність княгиня Варвара витрачала власні кошти та коштовності. У 1820-х роках у родині Рєпніних-Волконських виховувалися дочки службовця канцелярії генерал-губернатора Івана Михайловича Псьола — Олександра, Глафіра та Тетяна. Княгиня Варвара виховувала дівчат особисто. Надалі Олександра Псьол стала письменницею, а Глафіра — художницею[14]. Останні літа.jpg) 1834 року князя Миколу призначили членом Державної ради, з огляду на що родині довелось переїхати до Санкт-Петербурга. Однак за два роки через донос на князя, буцімто щодо розтрати державних коштів, він був звільнений від служби. Уся родина на чотири роки покинула Росію та проживала за кордоном — у Дрездені, Римі та Флоренції[3]. 1842 року Рєпніни-Волконські повернулися в Росію та оселилися в маєтку в Яготині, який княгиня Варвара 1820 року успадкувала від свого батька разом із 1322 кріпаками[15]. Під час перебування в маєтку родини поета Тараса Шевченка в 1843—1844 роках Варвара Миколаївна, дочка княгині Варвари Олексіївни, зблизилася із поетом та закохалася в нього. Сама ж княгиня засуджувала стосунки своєї дочки із митцем. Однак згодом вона клопотала перед міністром народної просвіти та своїм родичем Сергієм Уваровим щодо призначення Шевченка учителем малювання в Київському університеті[16]. Після заслання Шевченка княгиня писала йому листи, проте згодом граф Олексій Орлов, який особисто доповідав імператору Миколі I щодо поета, заборонив їй писати йому[17]. Після смерті чоловіка в 1845 році княгиня Варвара переселилася до Одеси, а в 1856 — до Москви. Там вона померла 9 жовтня 1864 року. Тіло княгині привезли до України та поховали побіч з чоловіком у Троїцькому Густинському монастирі[3][18]. Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
