|
Рославець Микола Андрійович
Микола Андрійович Рославець (нар. 4 січня 1881, Сураж, Чернігівська губернія — пом. 23 серпня 1944, Москва) — український і російський радянський композитор, скрипаль. Також музичний критик і громадський діяч. БіографіяНародився 24 грудня 1880 р. с.с. (4 січня 1881) в м. Сураж на Чернігівщині (сучасна Брянська обл.). Його професійна підготовка почалась в 1890-ті роки в Курську, в музичних класах Російського музичного товариства. У 1901 він виїхав у Москву. Там 1901 (або 1902) р. вступив до консерваторії і закінчив її по класу композиції О. Ільїнського та С. Василенка та клас скрипки Івана Гржималі 1912 р. з Великою срібною медаллю. Рославець відразу ввійшов до музичного світу як серйозний художник, і проявив себе як авангардист із авангардистів у той час, коли революційні ідеї композиторів «лівої» орієнтації ще тільки почали народжуватися. Від 1913 р. впевнено заявив про себе як зрілий, глибоко мислячий майстер з власним стилем і оригінальною композиторською технікою. ТворчістьІнтенсивна інтелектуальна робота з весни 1912 по весну 1913 р. дала свої плоди — один за одним з'являлись в 1910-ті рр. його твори: вокальний цикл «Сумні пейзажі» за П. Верленом (1913), Перший струнний квартет (1913), симфонічна поема «В часи новолуння» (1913), «Ноктюрн» для арфи, гобоя, двох альтів і віолончелі (1913), «Три…» і «Чотири твори для голосу і фортепіано» (1913–1914), Перша скрипкова (1913), Перша і друга фортепіанні сонати (1914, 1916) і багато інших композицій, переважно в камерному жанрі. Суть новації Рославця полягала в створенні особливої системи висотної організації музики — техніки синтетакорду (дванадцятитонової серійності). Приблизно в той самий час різними шляхами дійшли з однієї сторони Є. Голишев, І. Стравінський, М. Обухов, І. Вишнеградський, а з другої сторони (і значно пізніше) — композитори нововіденської школи А. Веберн, А. Шенберґ, А. Берґ на Заході. Заклавши основи нової композиторської техніки вони зробили переворот у тогочасній академічній музиці. Громадська роботаУ 1917–1918 рр. Рославець був першим представником Ради робочих, сільських і солдатських депутатів в місті Єльці. В 1919-м — керував правління Московського губернського управління Всерабис (рос. Всероссийского объединения работников искусств). У 1921 — 1923 рр. Рославець стає професором і ректором Харківського музичного інституту та завідувачем відділу художнього виховання Наркомпроса УСРР. У ці роки він одним із перших став пропагувати в Радянському Союзі творчість «нововіденців» А. Веберна і А. Шенберґа. У цей час він вперше скомпонував вокально-інструментальний цикл на слова Т. Шевченка. У 1923-1930-х рр. Рославець — редактор Головного репертуарного комітету, уповноважений Головліту по Державному музичному видавництву, викладач Московського музичного політехнікуму. Його діяльність тісно пов'язана з АСМ (Асоціація сучасної музики), ціллю якої було розвинути нові направлення вітчизняної музики; туди входили Н. Мясковський, Б. Асаф'єв, В. Щербачов, А. Александров, В. Бєляєв, В. Держановський, С. Фейнберг, Д. Шостакович, в Україні - Б.Лятошинський (голова), В.Косенко, Л.Лісовський, Б.Новосадський, тощо. Рославець був близьким знайомим з В. Каменським, В. Маяковським, його перу належать вокальний цикл на слова петербурзьких егофутуристів. Однак композитор, який крокував своєю дорогою, не повністю вписувався в їхнє коло. Місце «головуючого земної кулі від секції музики» в їх ряду зайняв Артур Лур'є. Після революційних подій і Жовтневого перевороту Рославець продовжив писати музику в руслі знайденого методу: це вокальний цикл «Пламенний крут» (1920), Третій квартет (1920), Заповіт (1920), симфонічна поема «Людина і море» за Ш. Бодлером (1921), П'ять прелюдії для фортепіано (1921 — 1922), симфонічна поема «Кінець світла» за П. Лафаргом (1922), П'ята соната для фортепіано (1923), Друга соната для віолончелі й фортепіано (1924), Перший скрипковий концерт (1925) і багато других камерних творів. РепресіїКінець 20-х рр. стали для композитора переломним етапом. Зі сторони діячів РАПМа (Російської асоціації пролетарських музик) і Пролеткульта, що виступали за примітив для мас, Рославець зазнав звинувачень в «буржуазної ідеології». Він змушений був писати покаянного листа до вищезгаданої інстанції. Рославець виїхав в Ташкент, де в 1931 — 1933 рр. працював музичним керівником Радіоцентру, завідував музичною частиною і диригував постановками Узбецького музичного театру. Написаний ним перший узбецький балет-пантоміма «Пахта» («Хлопок») був поставлений в Ташкенті в 1933 р. Потім він вернувся в Москву і продовжив службу в різних державних закладах. Створена ним в цей час музика — професійно написана, але вже без творчого польоту. В 1938 через важку хворобу (інсульт) оминув арешту. Помер він 23 серпня 1944 після другого інсульту. Похований на Ваганьківському кладовищі. Рославець і УкраїнаДо цього часу існують розбіжності відносно місця народження Рославця, яке в різних виданнях указується по різному. Так іноді вказується село Козаричі, сучасного Гордіївського району Брянської області, сам Рославець у своїй автобіографії місцем народження указував «глухе напівукраїнське, напівбілоруське містечко Душатин колишньої Чернігівської губернії»[4] (тепер у Суразькому районі Брянщини). На Душатин, як місце народження Рославця, вказує і радянська «Музична енциклопедія»[5]. Сучасна дослідниця М. М. Лобанова зазначає, що Рославець у радянські роки змушений був приховувати своє справжнє походження, і таким чином наведені їм в автобіографії дані не є правдивими, і справжнім місцем його народження є Сураж. Але, в будь-якому разі достойменно, що народився Микола Рославець на Стародубщині, території колишньої української Гетьманщини, яка є нині частиною Брянської області Росії. У своїй «Автобіографії» Рославець зазначав, що до дванадцяти років він «виконував відповідні віку селянські роботи: допомагав старшим у полі, на сінокосі, в саду, пас худобу (особливо любив водити коней "у нічне")». У роду Рославця було багато умільців-самоучок — музикантів та скрипалів. Під впливом рідного дядька вже у віці 7-8 років Микола закохався у скрипку та вивчився грати на ній на слух. З 1893 року він уже заробляє на життя власною працею – наймається на службу в дрібні канцелярії, їде в Україну, але скрізь, де можливо, намагається здобути кращу музичну освіту, беручи, наприклад, у Конотопі уроки у «весільного» скрипаля-єврея. У Курську йому пощастило потрапити у музичні класи Російського Музичного Товариства, після закінчення яких у 1901 році він їде до Москви, де поступає до консерваторії. По класу композиції у консерваторії він навчається у Олександра Ільїнського та Сергія Василенка, а клас скрипки йому викладає І. Гржималі. 1912-го Рославець закінчує консерваторію з Великою срібною медаллю. В Україну Рославець повертається 1921-го, і потрапляє до Харкова (тодішньої української столиці), де займає посаду ректора та професора Харківського музичного інституту, і одночасно завідує відділом художнього виховання Народного комісаріату освіти УРСР. Рославець створює вокально-інструментальний цикл на слова Тараса Шевченка, покладає на музику його «Заповіт», але водночас не відмовляється й від тенденцій західноєвропейського мистецтва, пропагуючи в Радянському Союзі творчість так званих «нововіденців» - А. Веберна, А. Шенберґа, та А. Берґа. Разом з ними Микола Рославець робить справжній переворот у тогочасному музичному розумінні, закладаючи основи нової композиторської техніки. Суть новації Рославця полягала у створенні особливої системи висотної організації музики — дванадцятитонової серійності. Музичні твори Рославця цієї пори - симфонічна поема «Людина і море» за Ш. Бодлером (1921), П’ять прелюдій для фортепіано (1921-1922), симфонічна поема «Кінець світу» за П. Лафарґом (1922), П’ята соната для фортепіано (1923), Друга соната для віолончелі та фортепіано (1924), Перший скрипковий концерт (1925) і багато інших камерних творів змусили писати про нього в найавторитетніших музичних виданнях того часу: «майстерність, технічна досконалість у виконанні, надзвичайна переконаність автора у своїх принципах – все це висунуло тепер його в перші ряди композиторів СРСР». Але залізна завіса потрохи вже затуляла від громадян Радянської держави шлях на Захід. В Україні стало важко отримувати нову інформацію про музичне життя у Європі, тож 1923-го року Микола Рославець знову перебирається до Москви, де все-таки існувала якась можливість залишатися у курсі тих подій, що відбуваються на Заході. Тим не менш, вважає Рославця «своїм» і сучасна Україна, згадуючи про нього у численних виданнях як про «українського та російського композитора, скрипаля, музичного критика і діяча». Твори
Примітки
ЛітератураУкраїнською мовою:
Іноземними мовами:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
