|
Розмова Дніпра з ДунаємРозмова Дніпра з Дунаєм — українська дума побудована як діалог двох річок Дніпра і Дунаю, з глибоко символічним змістом. Описує походи запорозьких козаків і боротьбу їх з ворогами[1]. В думі міститься відгомін первинної форми освоєння дійсності, обумовленої колективним підсвідомим сприйняттям. Хоча первісно-поетичний герой думи зображений персоніфіковано, він все ж наділений чіткістю розуміння своєї ролі у формуванні долі України. Персоніфікований первісно-поетичний тип в образі Дніпра самодостатній у своїх діях і вивершений над простою буденністю[2]. Дума містить значну кількість композиційних і сюжетних метафор наприклад "Тихий Дунаю, Що я своїх козаків на тобі не видаю?" — цей рядок є натяком на попередні бойові походи запорозьких козаків в напрямку гирла Дунаю. "Город-цар" — тут згадується Царгород."Твої козаки на черкеській горі пробувать" — іншими словами на Північному Кавказі, в тих краях де жили черкеси."Холодної води в барила набирають" — в цьому рядку йдеться про гірські річки, як відомо вода у них завжди холодна та швидка. "До річки Хортиці прибували..." — іншими словами на острів Хортицю що на Дніпрі, у часи функціонування Запорозької Січі він був її головним опорним пунктом: на ньому запорозькі козаки зводили укріплення, і з нього збиралися в походи на татарсько-турецьких і польсько-шляхетських супротивників. "Очертою сідали..." — тут мається на увазі що сідали колом в центрі Січі, тобто на її майдані. "Річки низовії, помощниці Дніпровії" — метафоричний вислів, який є, узагальненням символічної спільності дій козаків Запорозької Січі та козацьких сил, що вели справи на нижніх притоках Дніпра. ТекстПитається Дніпр тихого Дунаю: «Тихий Дунаю, Що я своїх козаків на тобі не видаю? Чи твоє дунайськеє гирло моїх козаків пожерло, Чи твоя Дунай-вода моїх козаків забрала?» Промовить тихий Дунай до Дніпра-Славути: «Дніпр-батьку, Славуто! Сам собі думаю да гадаю, Що твоїх козаків у себе не видаю: Уже чверть года три місяця вибиває, Як твоїх козаків у мене немає, Ні моє дунайськеє гирло твоїх козаків не пожерло, Ні моя дунайська вода твоїх козаків не забрала, Їх турки не постреляли, не порубали, До города-царя в полон не забрали... Всі мої квіти луговії і низовії пониділи, Що твоїх козаків у себе не виділи. Твої козаки на черкеській горі пробувають, Холодної води в барила набирають, Шляхи і дороги замічали, Городи бусурменські плюндрували, Огнем-мечем воювали, Сребра-злата по достатках набирали, До річки Хортиці прибували, Велику переправу собі мали, До стародавньої Січі поспішали, У стародавній Січі очертою сідали, Сребро і злато турецьке на три часті паювали, Мед і оковиту горілку подпивали, За весь мир господа прохали... Которії козаки чистим полем гуляли, Річки низовії, помощниці дніпровії, добре знали!»[3]
Посилання
|