|
Корсунська перемогаКорсунська перемога «Перемога під Корсунем» — українська дума, що описує велику історичну перемогу українського народу над польсько-шляхетськими військами під Корсунем, правдиво передана героїка народної боротьби[1]. Дума сповнена гострої, їдкої сатири на військо польських панів і його керівника Миколая Потоцького. В думі присутній широкий сатиричний сюжет[2]. Центральний сюжет думи «варіння пива» уживається в переносному значенні і означає військове протистояння між українцями і поляками. Дума містить подробиці перемоги над поляками, крім того, в думі докладно і з сарказмом описаний відступ з поля бою. А також оспівується реакція поляків на поразку польської армії[3]. ОписВ думі багато поетичних порівнянь присвячених історичним подіям, наприклад «Пиво варити зачинайте» — поетичний образ початку битви, військового герця. «Під Стеблевом вони солод замочили» — літературний образ протистояння козаків із ворожими військами. Стеблев — тепер це село Стеблів, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області. «Пана Потоцького піймали, як барана, зв'язали» — під час розгрому польсько-шляхетської армії українським військом під Корсунем Миколай Потоцький попав у полон і разом з Марцином Калиновським був відданий Хмельницьким «у подарунок» кримському хану[4]. В словах думи «За річку Віслу до Полонного прудко тікати; На річку Случу тікали… а которі до Прута; Погубили чоботи й онучі… затопили усі клейноди і всі лядські бубни» — йдеться про перемоги козацького війська під Корсунем, а потім під Пилявцями. Відомо що після поразки під Пилявцями першим безславно втекло з поля бою командування польсько-шляхетською армією; в хаотичній паніці тікали польські і ополячені українські шляхтичі. Деякі польські командири бігли настільки швидко, що за 2 доби були вже за триста кілометрів від поля бою. Вишневецький утікав на звичайному возі, Конєцпольський утікав переодягнувшись простим селянином, шляхтич Миколай Остророг втікаючи, загубив свій капелюх і дорогу верхню одежу (опанчу), а Домінік Заславський загубив навіть знак своєї військової влади — булаву. Козацькі війська захопили під Пилявцями сто гармат і багато іншої зброї та близько ста тисяч возів з великими матеріальними цінностями. Український народ мав усі підстави сказати словами думи, що польські пани «затопили усі клейноди і всі лядські бубни» тобто атрибути влади і військове спорядження. Річки Случ і Прут — рубежі, за якими хотіли відсидітися польська шляхта і велике українське панство. ТекстОй обізветься пан Хмельницький, Отаман-батько чигиринський: «Гей, друзі-молодці, Браття, козаки-запорожці! Добре дбайте, Барзо гадайте, Із ляхами пиво варити зачинайте: Лядський солод — Козацька вода, Лядські дрова — Козацькі труда». Ой з того пива Зробили козаки з ляхами превеликеє диво. Під городом Корсунем вони станом стали, Під Стеблевом вони солод замочили, Ще й пива не зварили, А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили. За ту бражку Зчинили козаки з ляхами велику драчку; За той молот Зробили ляхи з козаками превеликий колот; А за той не знать-який квас Не одного ляха козак, як би скурвого сина, за чуба стряс. Ляхи чогось догадались, Від козаків чогось утікали, А козаки на ляхів нарікали: «Ой ви, ляхове, Пеські синове! Чом ви [нас] не дожидаєте, Нашого пива не допиваєте?» Тогді козаки ляхів доганяли. Пана Потоцького піймали. Як барана, зв'язали Та перед Хмельницького-гетьмана примчали. «Гей, пане Потоцький! Чому у тебе й досі розум жіноцький? Не вмів ти єси в Кам'янськім Подільці пробувати. Печеного поросяти, Куриці з перцем та з шапраном уживати, А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати І житньої соломахи з тузлуком (уплітати). Хіба велю тебе до рук кримському хану дати, Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати!» Тогді ляхи чогось догадались, На [рандарів] нарікали: «Гей, ви, [рандарі], Поганські сини! Нащо то ви великий бунт-тривоги зривали, На милю по три корчми становили, Великії мита брали: Від возового — По півзолотого, Від пішого — по два гроші, А ще не минали сердешного старця — Відбирали пшоно та яйця. А тепер ви тії скарби збирайте Та Хмельницького їднайте, А то як не будете Хмельницького їднати, То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного прудко тікати». [Рандарі] чогось догадались, На річку Случу тікали. Которі тікали до річки Случі, То погубили чоботи й онучі; А которі до Прута, То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута. На річці Случі Обломили міст ідучи, Затопили усі клейноди І всі лядські бубни. Которі бігли до річки Росі, То зосталися голі й босі… Отсе, панове-молодці, Над Полонним не чорна хмара вставала, — Не одна пані-ляшка удовою зосталась. Озоветься одна пані-ляшка: «Нема мого пана Яна! Десь його зв'язали козаки, як би барана, Та повели до свого гетьмана». Озоветься друга пані-ляшка: «Нема мого пана Кардаша! Десь його Хмельницького козаки повели до свого коша», Озоветься третя пані-ляшка: «Нема мого пана Якуба! Десь (узяли) Хмельницького козаки Та либонь повісили його десь на дубі».[5] Посилання
|