|
Богдан Хмельницький і Василь МолдавськийБогдан Хмельницький і Василь Молдавський (Похід в Молдавію) — українська дума, що оспівує три походи козацьких військ на чолі з Богданом Хмельницьким у Молдавію відповідно:1650, 1652 і 1653 років[1]. Висвітлення подій в думі дуже близьке до історичних фактів. Це дозволяє вважати, що дума створена по свіжих слідах цих походів, або їх учасником, або на основі розповідей учасників подій, які були добре обізнані з обставинами походу. В думі висміюється Микола Потоцький (в тексті — Іван Потоцький). Всього налічується шість відомих варіантів думи, записаних на Полтавщині та Чернігівщині[2]. Вже на самому початку думи напрочуд чітко виражено атмосферу суворої таємниці, що оточувала похід аж до здійснення задуму Хмельницького: "Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає". Ані сотники, ані курінні отамани та полковники не знали, куди й для чого вирушає військо. Проте дума фіксує одностайну підтримку народом Хмельницького навіть в той час, коли кінцева ціль походу ще не відома: "За ним козаки йдуть, яко ярая пчола гудуть". Тексти думи містять згадки й про важливі тактичні розпорядження гетьмана: він завчасно послав уперед дванадцять пар гармат; переходив через Дністер трьома переправами, поділивши військо на три частини тощо. До речі, поділ війська на три колони дав можливість Хмельницькому, за образним висловом автора думи, у неділю до обіду здобути Сороку, пообідати на ринку, а під полудню годину взяти Січаву (Сучаву, Сочаву), хоча відстань між цими містами приблизно 200 км [3]. Описуючи чимало цікавих історичних подробиць, дума містить декілька художніх зразків епістолярного жанру: лист Богдана Хмельницького до Василя Молдавського, відповідь останнього Хмельницькому, лист Василя до Івана Потоцького та його відповідь Василеві Молдавському. Лист Хмельницького витриманий у народнопоетичному дусі. Василь Молдавський у своєму панічному листі до Потоцького використовує давні героїко-епічні образи (слід зазначити, що Василь Лупул справді писав листа Потоцькому з проханням про допомогу). Тільки лист Потоцького в думі містить конкретно-історичну інформацію про його власні лихі пригоди: зустріч із Хмельницьким під Жовтими Водами, коли гетьман Потоцького "три дні на прикові край пушки держав" ... Літописи Самовидця і Грабянки також передають зміст листа Потоцького до Василя Лупула, що є досить близьким до тексту думи. Таким чином, дума "Похід у Молдавію" є визначним твором і за своїм художнім рівнем, і з погляду дотримання історизму. Вона відтворює історичні реалії, що зберігалися в народній пам'яті протягом майже трьох століть. Під Василієм молдавським в думі розуміється Василь Лупул, молдавський господар (князь) середини 17 століття, великий феодал, спільник польських магнатів; переможений Хмельницьким, Лупул став його союзником і брав участь у боротьбі проти шляхетської Польщі. Хвилецький за думою, польський капітан, який служив у Лупула. Іван Потоцький (король польський) в думі, історично відповідає Миколі Потоцькому. В той же час дума багата на географічні назви міст в яких відбувалися історичні події, так Сорока це як тоді, так і нині молдавське місто на річці Дністер, Січава — це місто та фортеця Сучава, одна із столиць Молдавського князівства в 17 століття, тепер повітове місто Румунії. Ясси є містом на річці Прут, столиця Молдавського князівства в 17 столітті, тепер — повітове місто в Румунії. Хотия це місто Хотин на річці Дністер, тепер районний центр Чернівецької області. ТекстЯк із низу із Дністра тихий вітер повіває, Бог святий знає, бог святий і відає, Що Хмельницький думає-гадає. Тогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники, Ні джури козацькії, Ні мужі громадськії, Що наш пан гетьман Хмельницький, Батю Зинов Богдану чигиринський У городі Чигрині задумав вже й загадав: Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав, А ще сам з города Чигрина рушав; За їм козаки йдуть, Яко ярая пчола, гудуть; Которий козак не міє в себе шаблі булатної, Пищалі семип'ядної, Той козак кий на плечі забирає, За гетьманом Хмельницьким Ув охотне військо поспішає! От тогді ж то, як до річки Дністра прибував, На три часті козаків переправляв, А ще до города Сороки прибував, Під городом Сорокою шанці копав, У шанцях куренем стояв, А ще од своїх рук листи писав, До Василія молдавського посилав, А в листах приписував: «Ей, Василію молдавський, Господарю волоський! Що тепер будеш думати й гадати: Чи будеш зо мною биться, Чи мириться? Чи города свої волоські уступати, Чи червінцями полумиски сповняти? Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?» Тогді ж то Василій молдавський, Господар волоський, Листи читає, Назад одсилає, А в листах приписує: «Пане гетьмане Хмельницький, Батьку Зинов Богдану чигринський! Не буду я з тобою ні биться, Ні мириться, Ні городів тобі своїх волоських уступати, Ні червінцями полумисків сповняти: Не лучче б тобі покориться меншому, Ненужлі мені тобі, старшому?» От тогді ж то Хмельницький, як сії слова зачував, Так він сам на доброго коня сідав, Коло города Сороки поїжджав, На город Сороку поглядав, Іще стиха словами промовляв: «Ей, городе, городе Сороко! Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха, Буду я тебе доставати, Буду я з тебе великії скарби мати, Свою голоту наповняти, По битому тарелю на місяць жаловання давати». От тогді-то Хмельницький як похваливсь, Так гаразд-добре й учинив: Город Сороку у неділю рано за добіддє взяв, На ринку обід пообідав, К полудній годині до города Січави припав, Город Січаву огнем запалив І мечем ісплюндрував. От тогді-то інії січавці гетьмана Хмельницького у вічі не видали, Усі до города Ясси повтікали, До Василя молдавського істиха словами промовляли: «Ей, Василю молдавський, Господарю наш волоський! Чи будеш за нас одностайне стояти? Будем тобі голдувати; Коли ж ти не будеш за нас одностайне стояти, Будем іншому пану кров'ю вже голдувати». От тогді-то Василь молдавський, Господар волоський, Пару коней у колясу закладав, До города Хотині од'їжджав, У Хвилецького-капітана станцією стояв. Тогді ж то од своїх рук листи писав, До Івана Потоцького, Кроля польського, посилав: «Ей, Івану Потоцький, Кролю польський! Ти ж бо то на славній Україні п'єш-гуляєш, А об моїй ти пригоді нічого не знаєш; Що ж то в вас гетьман Хмельницький, русин, Всю мою землю волоську обрушив, Все моє поле коп'єм ізорав. Усім моїм волохам, як галкам, З пліч головки познімав; Де були в полі стежки-доріжки,— Волоськими головками повимощував, Де були в полі глибокії долини,— Волоською кров'ю повиповнював». От тогді-то Івану Потоцький, Кролю польський, Листи читає, Назад одсилає, А в листах приписує: «Ей, Василію молдавський, Господарю волоський! Коли ж ти хотів на своїй україні проживати, Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати. Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати: У первій войні — На Жовтій Воді — П'ятнадцять моїх лицарів стрічав, Невеликий їм одвіт оддав — Всім, як галкам, з пліч головки поздіймав, Трьох синів моїх живцем узяв, Турському султану в подарунку одіслав, Мене, Йвана Потоцького, Кроля польського, Три дні на прикові край пушки держав. Ані пить мені, ні їсти не дав. То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати, Буду його во вік вічний пам'ятати!» От тогді-то Хмельницький помер, А слава його козацька не вмре, не поляже! Теперешнього часу, господи, утверди і подержи Люду царського, І всім слухающим, І всім православним християнам, Сьому домодержавцю, Хазяїну й хазяйці Подай, боже, на многа літа![4] Посилання
|