Ритм мовлення

Ритм мовлення (ізохронія) — часова організація мовленнєвого потоку, його циклічність. У фонології є одним із аспектів просодії разом із мелодикою, темпом мовлення, паузами та наголосом.

Характерні особливості

Ритмічну структуру усного мовлення формує циклічність послідовних інтервалів мовлення рівномірної тривалості. У фонетиці інтервали мовлення, що мають тенденцію вимовлятися рівномірно, тобто за однаковий період часу, називають ізохронними (від грец. isos — однаковий, chronos — час). У мовах циклічними інтервалами можуть бути різні одиниці, зокрема склад, мора або ж акцентна група, тобто група складів, об'єднаних наголосом (синоніми: мовленнєвий такт / фонетичне слово / фонотакт / ритмогрупа). Відповідно, виділяють три моделі ритму мовлення — складовий ритм, ритм мор і акцентний ритм.

• Складовий ритм мовлення є таким, що досягається ізохронністю інтервалів між вершинами складів (інтервали між голосними звуками як вершинами складів виявляють циклічність, створюючи складовий ритм).
• Ритм мор є таким, що забезпечується ізохронністю мор (циклічність у мовленні мор утворює ритм).
• Акцентний ритм є таким, що реалізується ізохронністю інтервалів між вершинами акцентних груп, тобто між наголосами (інтервали між наголошеними складами є циклічними, завдяки чому з’являється ритм).

Ритм мовлення у мовах світу

Ще в першій половині 20 ст. науковці почали помічати, що різні мови світу різняться за ритмічним структуруванням. Наприклад, М. Трубецькой[1] російську, англійську, німецьку та деякі інші називає мовами зі складовим ритмом (рос. слогосчитающие языки), а ті, що не виявляють складового ритму (литовська, словацька, латина тощо), — мовами з ритмом мор (рос. моросчитающие языки). Інші дослідники[2], вивчаючи темп мовлення, помітили тенденцію, за якою слова вимовляються швидше, якщо кількість складів у них перевищує середньостатистичну в мовленні, і навпаки: надто короткі за кількістю складів слова характеризуються сповільненою вимовою. Така закономірність є результатом дії ритму, а саме ізохронності інтервалів між акцентними групами: мовленнєвий потік структурується так, що акцентні групи, тобто слова, прагнуть вимовлятися з приблизно однаковою тривалістю незалежно від того, скільки складів вони містять у собі. Часто це реалізується коштом саме ненаголошених складів, тому в мовах із виразним акцентним ритмом характерним є протиставлення наголошених складів і ненаголошених за тривалістю, наявність таких явищ, як редукція ненаголошених голосних тощо. У мовах зі складовим ритмом (або ритмом мор) така закономірність не характерна. Отже, ритм мовлення визначає особливості тривалості звуків, складів, слів і фраз.

Нині існує типологічна класифікація мов світу за різновидом ритму, яку започаткував у 1945 році К. Л. Пайк[3]:

• ізосилабічні мови (англ. syllable-timed languages): італійська, французька, іспанська, португальська (бразильська), ісландська, грузинська, румунська, вірменська, валлійська, китайська (кантонська, мандаринська), чеська, польська тощо;
• ізоморні мови (англ. mora-timed languages): японська, гільбертська, словацька, мова ганда; найімовірніше, і такі мертві мови, як давньогрецька, санскрит, індоєвропейська);
• ізоакцентні мови (англ. stress-timed languages): англійська, німецька, російська, данська, естонська, нідерландська, шведська, норвезька, португальська, перська, арабська, тайська тощо.

Дедалі частіше науковці стверджують про умовність цієї класифікації, адже дослідження з вимірювання ізохронних інтервалів свідчать про великі відхилення в рівності їхньої часової тривалості. Це означає, що будь-яка мова характеризується і складовим, і акцентним ритмом, при цьому один із них може превалювати виражено або невиражено. На цій підставі типологічну класифікацію мов за ритмом пропонують[4] розглядати не як категорії, а як шкалу, на якій мови розміщуються у послідовності від виразно ізосилабічних до виразно ізоакцентних; мови, що розміщуються на цій шкалі посередині, є фактично мовами змішаного типу ритму.

Є також різка критика[5] типологічного поділу мов світу за ритмом, відповідно до якої такі одиниці, як склад чи акцентна група структурують мовлення за законами фізіології незалежно від мови (склад і акцентна група є циклічними імпульсами фонації й артикуляції), і таке структурування не може бути диференційною ознакою мовлення тієї чи іншої мови.

Ритм мовлення в українській мові

Згідно з експериментально-фонетичним дослідженням О. С. Іщенка[6] ритм мовлення в українській мові не є яскраво вираженим ані як складовий, ані як акцентний. При цьому акцентний ритм превалює над складовим, що дає змогу класифікувати українську як ізоакцентну мову, тобто таку, що виявляє рівномірність інтервалів у мовленні між наголосами (наголошеними складами).

Примітки

1. Trubetzkoy N. Grundzüge der Phonologie. — Prague, 1939.
2. Menzerath P., Oleza S. Spanische Lautdauer. Eine experimentelle Untersuchung. — Berlin; Leipzig, 1928. — 91.
3. Pike K. L. The intonation of American English. — Ann Arbor: University of Michigan Press, 1945.
4. Ramus F. et al. Correlates of linguistic rhythm in the speech signal // Cognition. 1999. — Vol. 73. — P. 265—292.
5. Auer P., Uhmann S. Silben- und akzentzählende Sprachen. Literaturüberblick und Diskussion // Zeitschrift für Sprachwissenschaft. — 1988. — Bd. 7 (2). S. 214—259.
6. Іщенко О. С. Українська мова в просодичній типології мов світу [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] // Dialog der Sprachen, Dialog der Kulturen. Die Ukraine aus globaler Sicht. — München: Verlag Otto Sagner, 2015. — S. 76—85.