Рисоїд білодзьобий

? Рисоїд білодзьобий
Самець білодзьобого рисоїда
Охоронний статус
Під загрозою зникнення (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Саякові (Thraupidae) Рід: Зерноїд (Sporophila) Вид: Рисоїд білодзьобий
Біноміальна назва
Sporophila maximiliani (Cabanis, 1851)
Ареал виду
Синоніми
Oryzoborus maximiliani Cabanis, 1851 Fringilla crassirostris Wied, 1830
Посилання
Вікісховище: Sporophila maximiliani Віківиди: Sporophila maximiliani МСОП: 22723537 NCBI: 548488

Рисоїд білодзьобий[2] (Sporophila maximiliani) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae)[3]. Мешкає в Південній Америці. Вид названий на честь німецького натураліста Максиміліана Від-Нойвіда[4].

Систематика

Білодзьобий рисоїд був описаний німецьким натуралістом Максиміліаном Від-Нойвідом у 1830 році під назвою Fringilla crassirostris[5]. У 1851 році німецький орнітолог Жан Луї Кабаніс перевів вид до роду Рисоїд (Oryzoborus), однак через те, що наукова назва Oryzoborus crassirostris вже була зайнята болотяним рисоїдом, Кабаніс запропонував нову назву — Oryzoborus maximiliani. За результатами молекулярно-філогенетичних досліджень білодзьобий рисоїд, разом з низкою інших видів, якиз рівніше відносили до роду Oryzoborus, був переведений до роду Зерноїд (Sporophila)[6][7].

Раніше дослідники виділяли підвид білодзьобого рисоїда S. m. parkesi Olson 1981 (syn. Oryzoborus m. magnirostris Phelps, Sr & Phelps, Jr, 1950), до якого відносили північні популяції. Однак за результатами низки досліджень науковці прийшли до висновку, що морфологічних і генетичних відмінностей між північними і південними популяціями недостатньо для розділення їх у окремі підвиди. Станом на 2022 рік більшість дослідників визнає Sporophila maximiliani монотиповим таксоном.

Опис

Довжина птаха становить 14,5-16,5, вага 20-22 г. Виду притаманний статевий диморфізм[8][9]. Самці мають повінстю чорне забарвлення, за винятком білого "дзеркальця" на крилах. Самиці мають коричневу верхню частину тіла і охристо-коричневу нижню частину тіла, нижні покривні пера крил у них білі. Білодзьобі рисоїди мають великі, міцні дзьоби, об'ємом приблизно 840 мм³[10]. Самці мають біле забарвлення дзьоба, самиці — чорне. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць[11].

Поширення і екологія

Ареал білодзьобих рисоїдів дуже фрагментований. Вони мешкають на сході Болівії, на сході Венесуели, у Гаяні, Суринамі, Французькій Гвіані та Бразилії. Вони живуть на луках і серрадо, на узліссях вологих тропічних лісів та в чагарникових заростях поблизу води. Зустрічаються парами, на висоті до 800 м над рівнем моря. Живляться переважно насінням трав, зокрема Hypolytrum і Cyperus rotundus. У центральній і південній Бразилії сезон розмноження триває з листопада по березень. Гніздо чашоподібне, розміщується в чагарниках або на дереві, на висоті від 1 до 3 м над землею. У кладці 2-3 сіруваті яйця, поцятковані чорними і світло-коричневими плямками.

Збереження

МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, популяція білодзьобих рисоїдів становить від 1000 до 2500 птахів. Їм загрожує вилов з метою продажу на пташиних ринках, а також знищення природного середовища[12].

Примітки

1. BirdLife International (2016). Sporophila maximiliani. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 24 лютого 2022.
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 24 лютого 2022.
4. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 244. ISBN 978-1-4081-2501-4.
5. Ubaid, Flávio Kulaif; Silveira, Luís Fabio; Medolago, Cesar a. B.; Costa, Thiago V. V.; Francisco, Mercival Roberto; Barbosa, Karlla V. C.; Júnior, Adir D. S. (July 2018). Taxonomy, natural history, and conservation of the Great-billed Seed-Finch Sporophila maximiliani (Cabanis, 1851) (Thraupidae, Sporophilinae). Zootaxa (англ.). 4442 (4): 551—571. doi:10.11646/zootaxa.4442.4.4. ISSN 1175-5334. PMID 30313951. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 24 лютого 2022.
6. Mason, N.A. & , Burns, K.J. Molecular phylogenetics of the Neotropical seedeaters and seed-finches (Sporophila, Oryzoborus, Dolospingus) // Ornitología Neotropical. — 2013. — Вип. 24: 139–155. — ISSN 1075-4377.
7. N.A. Mason. Merge Oryzoborus and Dolospingus into Sporophila; Propuesta (604) // South American Classification Committee. — 2013.
8. Ridgely, Robert S.; Tudor, Guy; Brown, William L. (1989). The birds of South America. Austin, TX, USA: University of Texas Press. ISBN 0-292-70756-8. OCLC 18381347.
9. Stiles, F. Gary (1996). When Black Plus White Equals Gray: The Nature of Variation in the Variable Seedeater Complex (Emberizinae: Sporophila) (PDF). Ornitologia Neotropical. 7: 75—107. Архів оригіналу (PDF) за 11 серпня 2017. Процитовано 24 лютого 2022 — через The Neotropical Ornithological Society.
10. Porzio, Natália S.; Repenning, Márcio; Fontana, Carla S. (March 2019). Evolution of Beak Size and Song Constraints in Neotropical Seedeaters (Thraupidae: Sporophila). Acta Ornithologica. 53 (2): 173—180. doi:10.3161/00016454AO2018.53.2.007. ISSN 0001-6454.
11. Goldschmidt, Beatriz; Nogueira, Denise Monnerat; Silva, Katia Pacheco Araujo; Souza, Lucia Moreno de (June 2000). Study of the karyotype of Oryzoborus maximiliani (Passeriformes - Aves) using young feather pulp cultures. Genetics and Molecular Biology (англ.). 23 (2): 271—273. doi:10.1590/S1415-47572000000200022. ISSN 1415-4757.
12. Machado, Ricardo Bomfim; Silveira, Luís Fábio; da Silva, Maria Izabel Soares Gomes; Ubaid, Flávio Kulaif; Medolago, Cesar Augusto; Francisco, Mercival Roberto; Dianese, José Carmine (8 серпня 2019). Reintroduction of songbirds from captivity: the case of the Great-billed Seed-finch (Sporophila maximiliani) in Brazil. Biodiversity and Conservation (англ.). 29 (5): 1613—1636. doi:10.1007/s10531-019-01830-8. ISSN 1572-9710.