|
Ридомиль
     Ридо́миль — село в Україні, у Почаївській міській громаді Кременецького району Тернопільської області. Дворів - 611. Населення - 1630 осіб (2014 р.). ГеографіяСело Ридомиль знаходиться за 2 км від правого берега річки Іква, на відстані 3 км від села Розтоки. Селом протікає пересихаючий струмок. ІсторіяНа території села були виявлені археологічні пам'ятки епохи неоліту[1], поховання культури кулястих амфор[2] та залишки городища часів Галицько-Волинського князівства[3].  У 1430 р. село під владою Великого князівства Литовського[4], після Люблінської унії 1569 р. - у складі Речі Посполитої. Перша писемна згадка про Ридомиль датована 1430 р. як маєток Івана Мукосієвича[4]. 1463 р. село й замок належали князю Солтану Збаразькому[5]. 1545 р. власником був Семен Цата[6]. В 1583 р. від села платив побір Юрій Гойський від 49 димів, 27 городників, 2 вальних коліс, 1 попа[5]. 1637 р. княжна Раїна Соломерецька подарувала маєток і давній замок в Ридомлі князю Миколаю Чарторийському[7]. Після Чарторийських власниками села в 1812 р. стали Ржищевські[6]. Уже в XV ст. у Ридомлі існував замок для захисту від татар[8]. Магнат Чарторийський на старому замчищі в XVII ст. спорудив кам’яний замок. У XVIII ст. замок втратив своє оборонне значення й перейшов у запустіння[1]. На кошти парафіян 1780 р. зведено дерев’яну церкву Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці[6]. Після припинення епідемії холери в 1873 р. побудовано каплицю Марії Магдалини[9].  Після третього поділу Речі Посполитої 1795 р. Ридомиль – у складі Російської імперії. Від 1869 р. в селі діяла церковно-парафіяльна школа[6]. 1884 р. відкрили однокласне сільське училище[10]. У 1885 р. в Ридомлі було 206 дворів, 1480 жителів, православна церква, каплиця, школа та два млини[11]. За переписом 1911 р. в селі було 2948 жителів, однокласна школа, фельдшерський пункт, дві крамниці, горілчана крамниця, кредитове товариство, земська випозичальня сільськогосподарських машин. Найбільшому землевласнику Марії Ржищевській належало 310 десятин землі[5]. Під час Першої світової війни, перебуваючи в прифронтовій смузі, у селі було знищено посіви на значних площах, побито багато худоби. Частину жителів евакуювали в східні губернії. Воїни, які загинули на території Ридомля, були поховані біля церкви. У березні 1918 р. ридомильські селяни розгромили маєток поміщика Аполлінарія Бончковського, поділили між собою землю й почали вирубувати ліс. 1919 р. в селі діяв загін самооборони, який мав збройні сутички з підрозділами польського війська[9]. Восени 1920 р. у Ридомлі встановлено польську владу. 1921 р. в селі було 542 будинки та 2972 жителі[12]. За часів Польщі кількох селян заарештували й відправили в концтабір Березу Картузьку, де їх замучили. Протягом 1920-1930-х рр. діяли «Просвіта», «Союз українок» та інші товариства. 1935 р. відкрили семирічну школу з польською мовою навчання[9]. На початку Другої світової війни у вересні 1939 р. в Ридомлі встановили совєтську владу. У селі відкрили клуб, бібліотеку, школу для ліквідації неписьменності серед населення. Весною 1940 р. було організовано колгосп імені Ворошилова[13]. Органи НКВС заарештували кількох ридомильців, зокрема членів ОУН[14]. На початку 1940 р. село Ридомиль увійшло до Почаївського (з 1963 р. - Кременецького) району Тернопільської області[1]. Від липня 1941 р. до 7 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти заарештували голову колгоспу, бригадирів, сільських активістів та інших, яких згодом розстріляли у Кременці. На примусові роботи до Німеччини вивезли близько 100 юнаків та дівчат. За німецької окупації чимало ридомильців приєдналися до ОУН і УПА.  Після другого приходу совєтської влади весною 1944 р. до Червоної армії було мобілізовано понад 500 місцевих жителів. На фронтах німецько-совєтської війни 98 чоловік загинули й 46 пропали безвісти, подальша доля ще 2 осіб невідома[9]. Весною 1944 р. у Марцинишиному яру чекістами були розстріляні воїни УПА і мирні жителі села[15]. Впродовж 1944–1949 рр. совєтські каральні органи здійснювали арешти ридомильців, переважно членів ОУН та вояків УПА[14]. Їхні та інші сім’ї, запідозрені у зв’язках з повстанцями, вивезли у концтабори в Сибір. Після війни поновили роботу клуб, бібліотека, школа, медпункт, запрацювало сільське споживче товариство. 1950 р. колгоспи імені Ворошилова (1948 р.), Ковпака та «Більшовик» (1949 р.) об’єднали в одну сільськогосподарську артіль «Більшовик». У селі спорудили млин (1960 р.), лікарню (1965 р.) та школу (1970 р.)[9]. На початку 1960-х рр. село електрифікували[13]. 1973 р. у Ридомлі нараховувався 721 двір та 2790 мешканців. У селі діяла середня школа, клуб, бібліотека, дільнична лікарня, дитячий садок, п’ять магазинів, побутовий комбінат та відділення зв’язку[16]. Пізніше побудували адміністративний будинок та Будинок культури. Пам’ятник односельцям, які загинули в роки Другої світової війни, спорудили у 1985 р[9]. Від 1991 р. Ридомиль – у складі незалежної України. У селі заасфальтували сільські вулиці, провели нову телефонну лінію. З 2012 р. село газифіковано[17]. Колгосп «Більшовик» 1992 р. було перетворено на АПТ «Ридомиль». З 2010 р. селяни здають приватні паї в оренду ПП «Агро-Експрес-Сервіс». Громада ХВЄ у 1991 р. побудувала Дім молитви.  У 2014 р. в Ридомлі було 611 дворів та 1630 осіб. Працювали ЗОШ І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, геріатричне відділення Кременецького територіального центру соціального обслуговування населення, відділення зв’язку, торгово-розважальний комплекс ПП «Метро», торгові заклади. Діяло КП «Надія», до якого належали млин та пилорама[9]. Пізніше в селі було відкрито аптеку №2 (2015 р.), кафетерій «Версаль» (2017 р.), дитячий майданчик (2018 р.), проведено Інтернет «Укртелеком» (2018 р.). 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», увійшло до складу Почаївської міської громади[18]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Кременецького (1940-2020) району, село увійшло до складу новоутвореного Кременецького району[19]. Учасниками російсько-української війни (АТО/ООС) з 2014 р. до 2022 р. стали 10 ридомильців[20]. [21] НаселенняУ 2001 р. в селі проживало 1926 осіб[22]. Мовний склад населення села за даними перепису населення 2001 року[23]
Пам'ятки
Соціальна сфера
Релігійні громади
Видатні людиУродженець села Адам Мушкет служив матросом на крейсері "Аврора" в місті Петроґрад (нині Санкт-Петербурґ, Росія) і був учасником штурму Зимового палацу під час Жовтневого перевороту 1917 р. У селі народилися художник, майстер сакрального мистецтва Павло Бас (1960 р.н.), громадський діяч, голова сільської ради (1958-1960, 1966-1990), краєзнавець Павло Левандовський (1930 р.н.), художник, майстер декоративно-прикладного і сакрального мистецтва, дизайнер інтер'єрів Василь Митрога (1949 р.н.), громадсько-політичний діяч Ростислав Сторожук (1957 р.н.)[9].
Примітки
Література
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
