|
Реп'ях Станіслав Панасович
Станісла́в Пана́сович Реп'я́х (14 травня 1938, Глухів —29 червня 2012, Чернігів) — український поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч, літературний критик, перекладач, журналіст. Заслужений працівник культури України та Чуваської АРСР. БіографіяРеп'ях Станіслав Панасович народився 14 травня 1938 року в Глухові Сумської області, а дитинство провів у с. Макіївка Носівського району Чернігівської області, яке було рідним селом його батьків[1]. Станіслав був обдарованою дитиною. Г. Арсенич-Баран писала, що він «грав на баяні[а], чудово співав, пробував віршувати»[2]. Хлопець мріяв про військову службу, захоплювався футболом, багато читав, цікавився німецькою мовою, історією[1]. З 1956 року Станіслав почав дописувати в Лосинівську районну газету «Ударний труд». Одне з його оповідань перемогло в конкурсі для письменників-початківців, який організувала газета[2]. 1957 року газета «Деснянська правда» опублікувала перші вірші С. Реп'яха. Того ж року він став студентом філологічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського. Після третього курсу перевівся на заочне відділення. Він працював коректором обласної молодіжної газети, а також на посаді методиста з клубної роботи у Вінницькому Будинку народної творчості. Тут же познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою Майданюк.[3] У 1960 році у журналі «Жовтень» було опубліковано вірш Реп'яха «Картина», а трохи згодом з'явилася перша добірка поезій хлопця у газеті «Ленінське плем'я». Переднє слово до неї написав Євген Гуцало. Улітку 1961 року Станіслав переїхав до Чернігова і почав працювати у редакції обласної молодіжної газети «Комсомолець Чернігівщини». Там він писав статті, нариси, а також вивчав життя Чернігівської області і займався власною художньою творчістю. Серед чернігівських письменників товаришував із такими як Кузьма Журба, Дмитро Куровський, Вілій Москалець, Павло Сердюк, Микола Турківський, Микола Слав'ятинський. 1962 року закінчив навчання, а вже 1963 року став літературним працівником редакції газети «Деснянська правда», де пропрацював понад 7 років. Того ж року був у Києві, зустрічався із Олесем Гончарем, Платоном Вороньком, а згодом із Павлом Тичиною. 1964 року вийшла книга нарисів «Незвичайне відрядження», написана спільно з В. Савченком[4]. 1965 року вийшла перша збірка його віршів «Твоїм іменем», а потім — ще кілька збірок його творів. Микола Руденко написав, що Станіслав Реп'ях — «справжній поет». В. Ярець писав про С. Реп'яха:
Станіслав Реп'ях став членом Спілки письменників у березні 1970 року. До Спілки письменників його рекомендували Євген Гуцало, Володимир П'янов та Олександр Підсуха. У грудні 1976 року С. Реп'ях очолив Чернігівську обласну організацію Національної спілки письменників України. З 1999 по 2000 рр. працював у газеті «Чернігівський вісник» і на обласному радіо. Також він був членом правління Літфонду СРСР, згодом — членом Ради Національної спілки письменників України. Станіслав Реп'ях помер у Чернігові 29 червня 2012 року, після тяжкої хвороби[6]. ТворчістьСтаніслав Реп'ях є автором збірок поетичних творів: «Твоїм іменем» (1965)[7], «Барви» (1967)[8], «Листя» (1969)[9], «Многокутник» (1972)[10], «Творці добра» (1977)[11], «Синівське» (1985)[12], «Вербна дорога» (1990)[13], «Добриня» (1990)[14], «Чиїсь голоси у мені» (1991)[15]; документальних повістей «Глибока борозна» (1980)[16], «Провісник сонця» (1990)[17], «Тарасові сліди. Марево» (1992)[18] та інші. 1996 року було видано двотомник творів письменника, до якого ввійшли художні твори[19] й переклади[20]. Вітер збиткує, Станіслав Реп'ях[б] 1966 року у США було видано двотомник поезії «шістдесятників» — «Шістдесят поетів шістдесятих років»[21]. Упорядник, Богдан Кравців, у передмові до першого тому писав про перспективність та гостроту творів Станіслава Реп'яха, а до другого тому включив його вірші. Понад 100 пісень написано на вірші С. Реп'яха[22]. Серед композиторів були Б. Буєвський, О. Білаш, О. Яковчук, М. Осадчий, О. Красотов, М. Збарацький, П. Зуб, С. Зажитько, С. Терлецький та багато інших. Пісні виконувалися такими співаками як: М. Кондратюк, Р. Кириченко[в], А. Кудлай, В. Бокач, Т. Олійник та багато інших. «Укртелефільм» зняв документальну кінострічку «Люди і долі» за його сценарієм у співавторстві з В. Фоменком. Також він писав статті й нариси про А. Олійника[23], К. Журбу[24], Л. Тереховича та інших. Твори Станіслава Реп'яха перекладені на дванадцять мов[2]. Його творчість перекладали: Н. Гілевич, О. Писін, Т. Мельченко, В. Ярець (білоруською мовою); Л. Васильєва, Ю. Поройков, В. Паригін, М. Іванін, С. Кузькін (російською); З. Іванов (болгарською); Ю. Семендер, П. Афанасьєв, О. Галкін, Г. Орлов (чуваською)[25]; Л. Міріджанян (вірменською) та багато інших. Сам Станіслав Панасович перекладав твори з російської, білоруської, болгарської, чуваської, грузинської, німецької та інших літератур[2]. ВідзнакиПисьменницька та журналістська діяльність Станіслава Реп'яха була відзначена:
Станіслав Реп'ях був нагороджений грамотою Верховної Ради УРСР, орденом «Знак пошани», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Чуваської АРСР. Пам'ятьПрезентація книги спогадів сучасників про Станіслава Реп'яха відбулася 21 грудня 2018 у літературно-меморіальному музеї-заповіднику М. Коцюбинського. Ідеологом створення видання «Йому ще жити й жити у серцях» став Ігор Коцюбинський. Книга надрукована у видавництві «Десна поліграф». Її тираж 70 примірників.[29] Примітки
Виноски
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
