|
Ремонстранти
Ремонстранти (або Братство Ремонстрантів) — протестантський рух, який відокремився від Голландської реформатської церкви на початку XVII століття. Ранні ремонстранти підтримували Якоба Армінія і його погляди, що називаються армінізмом, на противагу прихильникам кальвінізму. Засуджені Дордрехтським синодом (1618—1619), Ремонстранти залишились незначною меншістю в Нідерландах. У середині XIX століття Братство Ремонстрантів зазнало впливу ліберального голландський теологічного руху. Історія ЗаснуванняФормулюючи армініанство, Якоб Арміній не погоджувався з Кальвіном, особливо щодо напередвизначення. Він захищав вільну думку на противагу доктринам традиційних церков. У 1610 р. Послідовники Армінія представили Штатам Голландії та Фрисландії заперечення в п'яти статтях у яких формулювались пункти їх незгоди з кальвінізмом, прийнятим Нідерландською реформатською церквою.[2] Ремонстранти відмовились називатися «армініанами» (за римо-католицькою практикою називати єресі на честь її засновника) і прийняли власне позначення. Їх противники, натхнені Франціском Гомарусом, стали називатись гомаристами або контр-ремонстрантами.[2] Хоча Генеральні штати видали указ, в якому толерували обидві сторони і забороняли подальші суперечки, конфлікт продовжувався[2] і змішався із політичними конфліктами в Нідерландській Республіці. На ремонстрантів нападали як їх теологічні опоненти, так і прихильники Моріса Оранського.[2] Їх головного союзника Йогана ван Олденбарневелта було страчено, а інших лідерів ув'язнено. У 1618–19 рр., після вигнання тринадцяти арминіанських пасторів на чолі із Саймоном Епіскопіусом, Дордрехтський синод оголосив про перемогу кальвіністів.[2] Синод сформував дев'яносто три канонічні правила та підтвердив авторитет Бельгійської сповіді та Гейдельберзького катехизису.[2] Рішення синоду було виконано шляхом усунення з посад міністрів ремонстрантів, а в деяких випадках з вигнанням з країни.[2] У цьому контексті, через відсутність проповідників, у Вормонді виник рух на користь мирянської проповіді, прихильники якого заснували Товариство колегіантів.[3] Громада вигнанців Ремонстрантів була заснована в Антверпені в 1619 році. У 1621 році їм було дозволено поселитися в Шлезвізі, де вони побудували місто Фрідріхштадт.[2] Інституціоналізація Вчення ремонсрантів було викладено в 1621 р. у Сповіді[4] написаній Епіскопіусом, їх головним богословом. Вона затверджує ідеї висловленні ще у 1618 р. Ця Сповідь служить базою для церкви Ремонстрантів з моменту її повернення до Нідерландів у 1626 р. Ян Уйтенбогарт створив ремонстрантам катехизис і врегулював їх церковний порядок.[2] Їхній семінарії в Амстердамі мав багатьох видатних учнів, зокрема Курцелей, Лімборх, Ветштайн та Ле Клер. Їхня теологічна школа, яка ставала все більш ліберальною і навіть раціоналістичною, наполегливо дебатувала із офіційною голландською реформатською державною церквою та іншими християнськими конфесіями.[2] Після смерті Моріца Оранського в 1625 році деякі вигнанці повернулися. Уряд переконався, що вони не представляють ніякої небезпеки для держави, і в 1630 р. Їм було офіційно дозволено знову проживати у всіх частинах Республіки.[2] Однак їм офіційно не дозволялося будувати церкви аж до часів створення Батавської республіки в 1795 році. До цього часу вони відправляли свої богослужіння у так званих Схейлкерках (домашніх церквах).[5] ЛібералізмУ середині XIX століття Братство Ремонстрантів зазнало впливу лібералізму [6] [7] чинним діячем якого у Голландії був Петрус Хофстеде де Грот (1802—1886). Його теологія мала багато прихильників у Європі, що характерно для романтичної фази християнського гуманізму; у Нідерландах цей напрямок думок із 1830 року представляють «теологи Гронінгена». Де Грот підсумовує мету цього руху, лідером якого він є, написавши, що «найважливішим у християнстві є одкровення і освіта, дана Богом в Ісусі Христі, щоб зробити нас все більше і більше схожими на Бога». «Гронінгенці» відкидають догмат про Трійцю, призначення і Божу справедливість. Вони визнають подвійну божественну і людську природу і здатність людини виконувати Божу волю з Його допомогою. Теологічна спадщина ранніх ремонстрантівБільшість ранніх ремонстрантів дотримувалися класичного армінізму.[8] Однак вони не єдині протестанти, яких можна вважати армініанами або яких називають армініанами. Армініанізм — це меншість в рамках реформатської конфесії, але він насправді належить до більшої, міжконфесійної течії синергізму, тобто історичного християнства більшості. Як армініанізм, він проник в Англійську Церкву. Як ширший синергізм, він з'являється в методизмі, загальних баптистах, адвентистській церкві, русі Святості, п'ятидесятництві, харизматичному русі та ряді інших протестантських конфесій. Сучасне братство ремонстрантів ЦеркваБратство Ремонстрантів продовжує існувати як церква в Нідерландах. Ремонстранти вперше отримали офіційне визнання в 1795 році. Їх головна конгрегація була у Роттердамі.[9] У 2016 році Братство Ремонстрантів налічувало близько 5000 членів та «друзів» у понад 40 конгрегаціях в Нідерландах[10] та одній конгрегації у Фрідріхштадті, що на півночі Німеччини (2008).[11] Голландське братство ремонстрантів підтримує спілкування з Європейською ліберально-протестантською мережею. Крім того, він є повноправним, статутним членом Всесвітнього альянсу реформатських церков. Ремонстранти часто є унітаріанцями. Відповідно до прогресивних поглядів на релігію, ремонстранти благословляли одностатеві партнерства нарівні з різними статевими весіллями з 1986 року (церковні весілля не мають юридичного статусу в Нідерландах, де законно визнані цивільні одностатеві шлюби стали можливими у 2001 р.).[12][13] Ремонстранти стали першою християнською церквою у світі, яка благословляла одностатеві стосунки, подібні до інших відносин. [14] Заперечувачі роблять великий наголос на особистій вірі і не поділяють поглядів із питань віри та соціальних питань. Вони вважають, що послання Євангелія не можна відокремити від справжнього вибору в боротьбі за спільне життя, на шляху до світу що житиме в мирі і справедливості.[15] Всіх їх пов'язує Заява про Принцип:
Проголошення віриНа додаток до Заяви про Принцип, більшість сучасних ремонстрантів пишуть власну декларацію чи заяву про свою віру, коли стають членами громади. Братство тричі в своїй історії: в 1621, 1940 і 2006 публікувало конфесійні заяви в яких проголошувало свої погляди і свою віру. Тим не менш, ремонстранти вважають, що жодне проголошення не має абсолютної влади. [12] Примітки та джерелаПримітки
Джеререла
Додаткова література
|
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
