Редувіїди

? Редувіїди
Деякі редувіїди — справжні красені. Клоп Apiomeris spissipes (Say, 1825) (США)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Членистоногі (Arthropoda) Клас: Комахи (Insecta) Підклас: Крилаті комахи (Pterygota) Інфраклас: Новокрилі (Neoptera) Надряд: Голометабола (Holometabola) Ряд: Напівтвердокрилі (Hemiptera) Підряд: Клопи (Heteroptera) Інфраряд: Cimicomorpha Надродина: Reduvioidea Родина: Редувіїди (Reduviidae) Latreille, 1807
Підродини
Bactrodinae Centrocnemidinae Cetherinae Chryxinae Ectrichodiinae Elasmodeminae Emesinae Microtominae (=Hammacerinae) Harpactorinae Holoptilinae Manangocorinae Peiratinae Phimophorinae Phymatinae Physoderinae Pseudocetherinae Reduviinae Saicinae Salyavatinae Sphaeridopinae Stenopodainae Triatominae Tribelocephalinae Vesciinae Visayanocorinae
Посилання
Вікісховище: Reduviidae Віківиди: Reduviidae EOL: 632 ITIS: 107202 NCBI: 27479 Fossilworks: 193775

Редувіїди, редувієві[1] (Reduviidae) — всесвітньо поширена родина ряду напівтвердокрилих підряду справжніх клопів[2]. Вона є однією з найбільших серед справжніх клопів — описано близько 7000 видів редувіїд[3]. Майже всі вони є суходольними хижаками. Всебічним вивченням редувіїд займався київський ентомолог і еволюціоніст П. В. Пучков[4].

Зовнішній вигляд

Довжина тіла редувії коливається від 2,5 до 50 мм. Воно звичайно дещо сплощене, колір має буруватих, чорнуватих, жовтуватих або рудуватих тонів. Самиці в середньому більші, ніж самці і мають ширше черевце.[5]

Основні ознаки редувіїд:

• голова циліндрична, поздовжньо витягнута і зверху має поперечну борозенку, яка відокремлює тім'я з óчками (інколи óчок немає);
• хоботок трьохчлениковий, короткий, товстий, сильно вигнутий донизу і не прилягає знизу до голови;
• вусики тонкі, чотирьохчленикові і не коротші від половини тіла;
• передньоспинка звичайно із мозолястими підвищеннями;
• передньогрудка має посередині повздовжнє заглиблення із малесенькими гребінцями. Шкребучи по них кінчиком хоботка, клоп видає характерні звуки;
• отвори пахучих залоз на грудях зовні непомітні;
• ноги довгі, задні ноги завдовжки такі, як тулуб, або навіть більше;
• перетиночка надкрил при основі з двома комірками, від яких відходять 2–3 жилки.

Спосіб життя

Подивіться, як редувіїд Arilus cristatus вправно полює на жертву, яка помітно більша від мисливця

Майже усі редувіїди — хижаки (за винятком кровосисних видів). Звичайна їхня здобич — невеликі безхребетні (комахи, павуки, косарики, кліщі, псевдоскорпіони, багатоніжки, мокриці і т. ін.). Серед їхніх жертв можуть опинитись отруйні комахи (сонечка, бджоли, джмелі, клоп-солдатик, колорадський жук), яких побоюються їсти інші хижаки. Серед них чимало таких, що полюють уночі. Укол хоботка великих видів викликає біль у людини. Крізь хоботок клопа у тіло жертви потрапляє отруєна слина, яка вбиває або послаблює здобич. У слині є також ферменти, які починають перетравлення тіла здобичі. Деякі редувіїди харчуються яйцями комах і кров'ю хребетних.

Мешкають редувіїди на траві, деревах, поверхні ґрунту, деякі види — у гніздах птахів, норах гризунів, черепах, тенетах павуків, печерах і термітниках, попід каменями, колодами, під корою, окремі види — біля водойм. Є й синантропи, котрі знаходять притулочки в людських будівлях[6].

Невдовзі після окрилення і інтенсивного харчування клопи паруються. У деяких видів це відбувається в процесі роїння. Плодючість досягає 250 і навіть 439 яєць на одну самицю. Більшість редувіїд відкладає яйця відкрито і не турбується про долю нащадків. Хоча є й види, що охороняють кладку.

Ембріональний розвиток триває 8–20 днів. У помірних широтах є види з різними типами життєвого циклу: одне або два покоління на рік і зимують імаго, личинки або яйця; два покоління на рік і зимують або личинки, або на перший рік — личинки, на другий — дорослі клопи[6].

Географічне поширення

Ця група найповніше представлена у тропіках, у цих же областях найбільше ендемічних видів. У Палеарктиці відомо 391 вид, у Неарктиці — 184, Афротропіці — 2391, Індо-Малайській області — 2234, Неотропіці — 1492, Австралійській області — 239 видів. У фауні України 29 видів редувіїд. Найбагатшою є фауна Гірського Криму (21 вид) і Степу (23 види)[6].

Класифікація

Загальновизнаної таксономічної структури родини не існує. Редувіїд поділяють на підродини, кількість яких у різних дослідників коливається від 13 до 29, а кількість родів перевищує 900. У фауні України представлені 19 родів[6]:

Metasteinus Ploiaria Empicornis

Stenolemus Pygolampis Oncocephalus

Sastrapada Vahiria Nagusta

Coranus Rhynocoris Sphedanolestes

Caffistodema Pirates Ectomocoris

Reduvius Holotrichius Pasira

Phymata

Значення у природі та житті людини

Подібно до інших видів, редувіїди є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи інших комах, а також самі стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Деякі люди мають підвищену чутливість до отрути редувіїд. Є кровосисні види, що завдають шкоди здоров'ю людини, оскільки переносять збудників небезпечних хвороб. Одна з найбільш небезпечних — хвороба Шагаса, від якої страждають мільйони жителів, головним чином, у Латинській Америці. Один з таких клопів — Triatoma sanguisuga. Разом з клопами схожої біології він вночі п'є кров, проколюючи шкіру сплячих людей там, де вона найтонша, часто-густо — на губах. Через це його називають «поцілуйним клопом».

Разом з тим, у сільськогосподарських угіддях ці клопи є важливими винищувачами шкідливих комах. Знищують вони також побутових шкідників — кімнатних мух, постільного клопа, шкіроїдів, кліщів. Між рослинами і редувіїдами часом виникають взаємовигідні стосунки: дерева створюють у своїй кроні ділянки, сприятливі для полювання клопів, які знищують комах, що шкодять рослинам[7].

Деградація природних ландшафтів скорочує ареали і чисельність деяких видів редувіїд. До Червоної книги України занесені два рідкісні види цієї родини: коранус сірий і онкоцефал кримський.

Галерея

• 
  Хоботок хижого клопа Arilus cristatus Linaeus, 1763 здолав потужний панцир, яким вкрите тіло жука бронзівки, котра полюбляє харчуватися на квітах
• 
  Подібно іншим редувіїдам, клоп Rhynocoris iracundus чатує на здобич біля квітів на високих стеблах. І бджола не встигла пустити в хід свій надійний захист - жало
• 
  Довгі тонкі вуса-антени допомагають хижаку відчувати рухи здобичі на відстані від неї. Відсутність крил вказує, що перед нами личинка німфа клопа-редувіїди

Редувіїди, як правило, не наздоганяють здобич, а чатують на неї. При такому полюванні мисливцю важливо якомога довше лишатися непомітним.

• 
  На тлі соковитої зелені забарвлення клопа допомагає йому не злякати жертву передчасно
• 
  Редувіїд Acanthaspis petax харчується переважно мурашками. На фото він саме висмоктує чергову жертву. А її трупик вмостить собі на спину, серед інших. Непоганий камуфляж!
• 
  Ще один варіант маскування – вкрити себе грудочками пилу й бруду. Важко запідозріти у цьому скупченні живу істоту - клопа Acanthaspis sp. з Бангалору, Індія

Примітки

1. О. П. Зінченко, К. Б. Сухомлін. Клопи (ряд Hemiptera). Методичні рекомендації для студентів з навчальної комплексної (зоолого-ботанічної) практики. Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. Луцьк. 2016. — с. 12
2. Zhang, Z.-Q. Phylum Athropoda". — In: Zhang Z.-Q. (Ed.) "Animal Biodiversity: An Outline of Higher-level Classification and Survey of Taxonomic Richness (Addenda 2013). // Zootaxa, Magnolia Press, 3703 (1): 17—26 — http://www.mapress.com/zootaxa/2013/f/zt03703p026.pdf
3. Weirauch, Ch. Cladistic analysis of Reduviidae (Heteroptera: Cimicomorpha) based on morphological characters // Systematic Entomology, 2008, 33(2): 229—274 — https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/j.1365-3113.2007.00417.x
4. Павло Васильович Пучков — http://www.izan.kiev.ua/deps/depgae/puchkov-p.htm
5. И. М. Кержнер Сем. 19. Отряд Hemiptera (Heteroptera) — Полужесткокрылые, или клопы. С. 774—778. В кн.: Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Биенко). Том 1. Низшие, древнекрылые, с неполным превращением. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР, вып. 84). М.-Л.: Наука, 1964. — 936 с.
6. Пучков П. В. 1987. Хищнецы. Киев: Наукова думка. — 248 с. [Фауна Украины. т. 21. в. 5]
7. Revel M., Dejean A., Céréghino R., Roux O. An Assassin among Predators: The Relationship between Plant-Ants, Their Host Myrmecophytes and the Reduviidae Zelus annulosus. PLoS ONE, 2010, 5(10): e13110