Раштатський палац

Раштатський палац
Дата створення / заснування	1697
Країна	Німеччина[1][2]
Адміністративна одиниця	Раштат[1][2]
Часовий пояс	UTC+1 і UTC+2
Замовник	Людвиг Вільгельм (маркграф Баден-Бадену)[2] і Duchess Sibylle of Saxe-Lauenburg^d[2]
Архітектор	Johann Michael Ludwig Rohrer^d[2] і Domenico Egidio Rossi^d[2]
Архітектурний стиль	бароко
Статус спадщини	пам'ятка культури^[d]
Адреса	Herrenstraße 18, 76437 Rastatt[2]
Стан збереженості	preserved^d[2]
Сторінка інституції на Вікісховищі	Schloss Rastatt
Категорія Вікісховища для інтер'єра елемента	^d
Офіційний сайт​(нім.)​(англ.)​(фр.)
Раштатський палац у Вікісховищі

48°51′32″ пн. ш. 8°12′20″ сх. д.

Раштатський палац (нім. Residenzschloss Rastatt) — колишня резиденція маркграфів Баден-Бадена в німецькому місті Раштат на заході федеральної землі Баден-Вюртемберг. Палацовий комплекс і прилеглий до нього великий парк були створені близько 1700 р. за проектом італійського придворного архітектора Доменіко Егідіо Россі^[en] для маркграфа Людвіга Вільгельма. Палац побудований у наслідування Версалю, і вважається найстарішою бароковою резиденцією на Верхньому Рейні.

Історія

Питання про зведення нової маркграфської резиденції гостро постало після закінчення війни за Пфальцьку спадщину, під час якої французькими військами в 1689 р. було спалено Новий замок у Бадені. Замок був хоч і відновлений, але більше не задовольняв функції репрезентації абсолютної влади монарха.

Запрошений з Італії і призначений придворним архітектором, Доменіко Егідіо Россі (1659—1715) вже з 1697 р. на замовлення Людвіга Вільгельма зводив в розташованому трохи північніше Бадена містечку Раштат мисливський замок. До осені 1699 р. було загалом завершено будівництво двох його флігелів і розпочато основний корпус (Corps de Logis), коли маркграф прийняв рішення про перенесення своєї резиденції в Раштат, що вплинуло, як на долю Раштата, який отримав міські права (1700 р.) так і на подальші плани будівництва. У 1702 р. основне будівництво було завершено, і вже взимку 1701/1702 р.р. сім'я маркграфа в'їхала у бічні флігелі нового палацу; до 1705 р. в Раштат переїхала і більшість маркграфського двору.

Людвіг Вільгельм, однак, ледве зміг повною мірою насолодитися своєю новою резиденцією, так як з 1701 Баден-Баден був безпосередньо втягнутий у війну за іспанську спадщину, і маркграф проводив весь час на полях битв. Від отриманих поранень він і помер у січні 1707 р. Тоді ж його вдова Франциска Сибілла Августа Саксен-Лауенбурзька^[de] усунула від справ Доменіко Россі, доручивши подальші роботи в палаці богемському архітектору Йоганну Міхаелю Людвігу Рореру^[de].

У травні того ж року Раштатт був окупований французькими військами, проте палац майже не постраждав, і вже до кінця року роботи знову відновилися. Наприкінці листопада 1713 р. Раштат був обраний місцем проведення мирних переговорів і 7 березня 1714 р. укладення мирного договору між Францією та Австрією.

У 1722 р. будівельні роботи у палаці були, нарешті, завершені із встановленням скульптури Юпітера, що метає блискавки. Але й у наступні десятиліття постійно проводилася санація конструкцій даху.

Наприкінці XVIII ст. (1797—1799 рр.) Палац приймав черговий великий конгрес^[de], скликаний на виконання умов Кампо-Формійського договору і став прологом до процесу медіатизації духовних та імперських князівств у Німеччині.

У ХІХ ст. у палаці розміщувалася комендатура Раштатської фортеці.

З падінням монархії 1918 р. раштатський палац перейшов у власність держави.

Судове засідання у Раштатському палаці. 1946 р.

Після закінчення Другої світової війни в палаці, що повністю зберігся, в 1946—1954 pp. проходили так звані «Раштатські процеси», організовані французьким військовим командуванням для розслідування випадків примусової праці та організації концтаборів у південній Німеччині; на лаві підсудних опинилося понад 2000 осіб.

Сучасне використання

Палац Раштат знаходиться у державній власності, під управлінням «Державних замків та парків Баден-Вюртемберг», і відкритий для відвідування.

• У південному крилі палацу з 1956 р. розміщується заснований 1934 р. Військово-історичний музей^[de], що демонструє експонати військової історії південного заходу Німеччини періоду XVI—XX ст.
• У північному крилі розташовується Окружний суд Раштата і відкритий 1974 р. Музей німецького демократичного руху^[de].
• Центральна частина палацу цікава, насамперед, своїми парадними приміщеннями у стилі бароко та рококо.

Примітки

1. archINFORM — 1994.
   d:Track:Q265049
2. Corpus of Baroque Ceiling Painting in Germany
   d:Track:Q107174967

Посилання

• Georg Dehio: Handbuch der Deutschen Kunstdenkmäler. Band IV. Südwestdeutschland. Verlag Wasmuth, Berlin 1911, S. 325—327.
• Wolfgang Froese, Martin Walter (Hrsg.): Schloss Rastatt — Schloss Favorite. Menschen, Geschichte, Architektur. Sonderveröffentlichung des Kreisarchivs Rastatt, Band 8, Casimir Katz Verlag, Gernsbach 2011, ISBN 978-3-938047-50-7.
• Dietrich Rentsch: Schloss Rastatt — Ein Kurzführer. Hrsg.: Staatliches Liegenschaftsamt Karlsruhe in Verbindung mit der Oberfinanzdirektion Karlsruhe. Müller, Karlsruhe 1989, ISBN 3788097817.
• Jan Schmidt, Peter Vogel: Der Hochaltar der Schlosskirche in Rastatt. Hrsg.: Institut für Museumskunde an der Staatlichen Akademie der Bildenden Künste. Stuttgart 1991.
• Wolfgang E. Stopfel: Das Schloß Rastatt. In: Hugo Schneider (Hrsg.): Burgen und Schlösser in Mittelbaden. Verlag Historischer Verein für Mittelbaden, Offenburg 1984, S. 41–53.
• Ulrike Grimm: Das erste Rastatter Inventar. Zur Geschichte von Schloss Rastatt und seiner Ausstattung. In: Denkmalpflege in Baden-Württemberg, 29. Jg. 2000, Heft 3, S. 138—143, doi:10.11588/nbdpfbw.2000.3.12854.

Посилання

• Staatliche Schlösser und Gärten Baden-Württemberg: Schloss Rastatt
• 3D-Modell des Schloss Rastatt

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Раштатський палац