Разумов Ілля Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Разумов.
Разумов Ілля Степанович
Ім'я при народженнірос. дореф. Илия Степановичъ Разумовъ
Народженняприбл. 1778
Російська імперія
Смерть9 листопада (21 листопада) 1827(1827-11-21)
Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія
Країна Російська імперія
Вид збройних сил Російський імператорський флот
Роки служби1790 — 1827
Званняполковник корпусу корабельних інженерів
Війни / битвиВійна другої коаліції
ЗакладСанкт-Петербурзьке училище корабельної архітектури
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня

Ілля́ Степа́нович Ра́зумов (рос. дореф. Илия Степановичъ Разумовъ; близько 1778, Російська імперія — 9 листопада (21 листопада) 1827, Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія) — російський кораблебудівник XIX століття, перекладач, полковник корпусу корабельних інженерів, що збудував понад 100 суден різного рангу і класу для Російського імператорського флоту, зокрема перший лінійний корабель, спроєктований за параболічним методом і перший колісний військовий пароплав Чорноморського флоту Російської імперії.

Життєпис

Ранні роки

Народився близько 1778 року в дворянській сім'ї оберофіцера Степана Разумова[1][2].

У 1790 році почав службу тіммерманівським учнем на верфях Санкт-Петербурга. У віці 16 років разом з корабельним будівничим І. В. Курепановим відряджений до Англії для вдосконалення в галузі кораблебудування[3][4]. У 1799 році проведений у корабельні підмайстри[5].

Під час Війни другої коаліції перебував у російсько-англійській ескадрі Голландської експедиції союзних військ, що крейсувала біля голландських берегів, брав участь у бойових діях на острові Тесел. У 1802 році відряджений із Лондона до Гамбурга для закупівлі двох кораблів для російсько-американської компанії[5]. У відрядженні зробив переклади кількох книжок із кораблебудування, одна з яких — «Обчислення вантажу кораблів усіх рангів із поясненням правил, що слугують для визначення якорів і канатів, узяте з французького твору віцеадмірала Тевенарда» — була видана після його повернення у 1805 році[6][7].

Балтійський флот

У 1803 році повернувся з відрядження, викладав кораблебудування в Училищі корабельної архітектури в Санкт-Петербурзі[8][1]. 17 травня 1804 року проведений у помічники корабельного майстра і призначений у загін з чотирьох кораблів капітан-командора О. С. Грейга, який перейшов з Кронштадта в Середземне море до острова Корфу. 31 грудня 1804 року проведений у XII клас табелю про ранги. У 1805 році на фрегаті «Венус» відряджений на Мальту для закупівлі брига «Летун», на якому повернувся на Корфу. Згодом призначений старшим корабельним майстром в ескадрі адмірала О. С. Грейга Другої Архіпелазької експедиції[5].

У 1806 році проводив розвідку стройових лісів на острові Санта-Мавра в групі Іонічних островів і на албанському березі. З 1807 по 1809 роки перебував у Трієсті на ескадрі капітан-командора І. Й. Салтанова. 1 січня 1808 року проведений у IX клас, а 24 грудня — в корабельні майстри VIII класу[5].

У 1810 році повернувся берегом з Трієста в Санкт-Петербург, де разом з будівельником І. В. Курепановим розпочав будівництво двох 44-гарматних фрегатів типу «Амфітрида»: «Автроїл» і «Архіпелаг», спущені на воду 17 вересня 1811 року[9][10]. У грудні 1811 року самостійно заклав 74-гарматний вітрильний лінійний корабель «Нептунус», який після будівництва і спуску на воду 6 червня 1813 року, увійшов до складу Балтійського флоту[10]. За будівництво корабля був нагороджений грошовою премією в 1500 рублів[5].

У 1812 році на Галерній верфі Санкт-Петербурга спільно з корабельним майстром Г. С. Ісаковим збудував 60 канонерських човнів, які брали участь у французько-російській війні 1812 року і Війні шостої коаліції 1813—1814 років[11]. У тому ж році призначений начальником третього відділення адміралтейських служителів. У 1816 році перейменуваний в начальники першого відділення адміралтейських служителів.

У 1817 році завершив будівництво 74-гарматного вітрильного лінійного корабля «Фершампенуаз». За відзнаки проведений у VII клас табелю про ранги і нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня. У 1819 році знову відряджений до Англії для купівлі корабля для російсько-американської компанії[5].

Чорноморський флот

У 1820 році на прохання адмірала О. С. Грейга Разумов переведений до Миколаєва, де Грейг активно розбудовував Чорноморський флот. Сумарно у Миколаєві протягом 1820—1827 років Разумов збудував понад 40 суден. 22 червня 1822 року був проведений у VI клас табелю про ранги[5].

У період із 1821 до 1822 року збудував 11 канонерських човнів типу «Зухвала»[12]. 27 квітня 1822 року в Миколаївському адміралтействі заклав 74-гарматний лінійний корабель «Пармен», спущений на воду 18 жовтня 1823 року. За день до спуску, 17 жовтня 1823 року, заклав 80-гарматний лінійний корабель «Пантелеймон», спущений на воду 8 листопада 1824 року, і 110-гарматний лінійний корабель «Париж», спущений на воду 23 вересня 1826 року[13]. Протягом 1824—1827 років збудував п'ять транспортів спеціального будівництва: «Чайка», «Змія», «Досвід», «Успіх» і «Сухум-Кале»[14][15]. 23 вересня 1826 року заклав 84-гарматний лінійний корабель «Імператриця Марія» — перший корабель, спроектований за параболічним методом, спущений на воду 17 жовтня 1827 року[13]. Усі кораблі, збудовані під керівництвом Разумова брали участь у російсько-турецькій війні 1828—1829 років і Абхазьких операціях[16].

З ініціативи адмірала О. С. Грейга розробив креслення і збудував перші на Чорному морі військові пароплави. 17 березня 1823 року заклав перший російський паровий колісний паровий військовий 14-гарматний пароплав «Метеор», спущений на воду 15 червня 1825 року. На кораблі було встановлено дві парові машини заводу Берда загальною потужністю 60 кінських сил[17]. У 1826 році збудував військовий пароплав «Блискавка», на якому було встановлено дві парові машини Іжорського заводу загальною потужністю 80 кінських сил, швидкість пароплава досягала 5,5 вузлів[18]. У тому ж році призначений О. С. Грейгом слідкувати за будівництвом пароплава «Одеса»[19].

Помер 9 листопада 1827 року в Миколаєві в чині полковника корпусу корабельних інженерів[16][1].

Нагороди

Примітки

  1. ↑ а б в Крючков, Ю. С. (2008). Инженер-полковник И. С. Разумов. Алексей Самуилович Грейг и его время (рос.). Николаев: Издательство Ирины Гудым. с. 221—223. ISBN 978-966-8592-60-7.
  2. ↑ Скрицкий, Н. В. (2006). Илья Степанович Разумов. № 1 (рос.). Москва: Морской флот. с. 80—81. ISSN 0369-1276.
  3. ↑ Гребенщикова, Г. А. (2005). «Ростислав» или «Европа»? К вопросу об историческом наследии российских раритетов (PDF). 8 (рос.). Санкт-Петербург: На века. с. 20—23. Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 15 вересня 2024.
  4. ↑ Исанин, Н. Н.; Калинин, В. С. (1986). Морской энциклопедический справочник (рос.). Т. 2. Москва: Книга по требованию. с. 164.
  5. ↑ а б в г д е ж Веселаго, Ф. Ф. (1894). Царствование императора Александра I. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 8. Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 102—104.
  6. ↑ Издано под наблюдением секретаря императорского русского исторического общества Г. Ф. Штендмана, ред. (1880). Разумов Илья Степанович. Азбучный указатель имен русских деятелей для «Русского биографического словаря»: Часть вторая. М — Ф (рос.). Т. 2. Санкт-Петербург: Типография императорской академии наук. с. 199.
  7. ↑ Глебов, А. М. (2016). Российское военное парусное кораблестроение XVIII—XIX веков: опыт исторической реконструкции (PDF) (рос.). Горно-Алтайск: Горно-Алтайский государственный университет. с. 68.
  8. ↑ Быховский, И. А. (1966). Рассказы о русских кораблестроителях (рос.). Ленинград: Судостроение. с. 98. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 15 вересня 2024.
  9. ↑ Фрегаты типа «Амфитрида» (рос.). Парусники. 22 серпня 2008. Архів оригіналу за 11 грудня 2014. Процитовано 15 вересня 2024.
  10. ↑ а б Захаров, В. В. (1966). Разумов Илья Степанович. Забытые имена. № 6 (рос.). Москва: Судостроение. с. 83—84. Архів оригіналу за 15 вересня 2024. Процитовано 15 вересня 2024.
  11. ↑ Канонерские лодки специальной постройки (рос.). Парусники. 22 серпня 2008. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 15 вересня 2024.
  12. ↑ Канонерские лодки типа «Дерзкая» (рос.). В помощь юному судомоделисту. Архів оригіналу за 11 грудня 2014. Процитовано 15 вересня 2024.
  13. ↑ а б Корабли Черноморского флота (рос.). Морской интернет-клуб «Кубрик». Архів оригіналу за 9 лютого 2014. Процитовано 15 вересня 2024.
  14. ↑ Транспорты специальной постройки (рос.). Парусники. 23 серпня 2008. Архів оригіналу за 11 грудня 2014. Процитовано 15 вересня 2024.
  15. ↑ Крючков, Ю. С. (2018). Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865) (рос.). Николаев: Наваль. с. 209. ISBN 978-617-7007-04-2.
  16. ↑ а б Зеленский, А. Г.; Крючков, Ю. С.; Костюк, Л. П.; Кухар-Онышко, Н. А.; Январев, Э. И.; Миронов, Ю. А. (1999). Разумов Илья Степанович. Николаевцы. Энциклопедический словарь (рос.). Николаев: Возможности Киммерии. с. 279—280. ISBN 966-7676-00-5.
  17. ↑ Аммон, Г. А. (1987). Морские памятные даты (рос.). Москва: Воениздат. с. 106—107. Архів оригіналу за 11 грудня 2014.
  18. ↑ Залесский, Н. А. (1987). «Одесса» выходит в море. Возникновение парового мореплавания на Чёрном море в 1827—1855 годах (рос.). Ленинград: Судостроение. с. 58, 110. ISBN 5-7355-0001-5. Архів оригіналу за 26 березня 2016.
  19. ↑ Крючков, 2018, с. 241.

Література

  • Крючков, Ю. С. Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865). — Николаев : Наваль, 2018. — 464 с. — ISBN 978-617-7007-04-2.
  • Широкорад, А. Б. 200 лет парусного флота России. 1696—1891. — Москва : Вече, 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3.