Пізні османські геноциди

Пізні османські геноциди

Пізні османські геноциди — історіографічна теорія, яка розглядає одночасні геноциди вірмен, греків та ассирійців[1], що відбулися протягом 1910–1920-х років, як частину однієї події, а не окремої політики, яку проводили молодотурки.[2] Хоча деякі джерела, зокрема «Тридцятирічний геноцид» істориків Бенні Морріса та Дрора Зе’єві, характеризують цю подію як геноцид християн[1][3][4], інші, наприклад, написані істориками Домініком Дж. Шаллер стверджують, що такий підхід «ігнорує масове насильство молодих турків проти нехристиян», зокрема проти курдів-мусульман.[5][6]

Історик і соціолог Угур Юміт Юнґор стверджує, що масове насильство в пізній Османській імперії та її спадкоємцях включає, але не обмежуються, переслідування мусульман під час Османської імперії в 19 і на початку 20 століття, різанину вірмен в Адані в 1909 році, Грецький геноцид (1913–1922), ассирійський геноцид (1914–1924), геноцид вірмен (1915–1917), різанина курдських повстанців у Кочгірі 1921 року, «масове насильство проти курдів від повстання шейха Саїда 1925 року до різанини 1938 року», погроми у Тракії 1934 року проти євреїв, через погром у Стамбулі проти греків та вірмен 1955 року.[7] Інші вчені іноді також включають попередні розправи над вірменами в Гаміді в 1890-х роках або депортації курдів між 1916 і 1934 роками.[8]

За словами журналіста Томаса де Ваала, бракує роботи, схожої на «Криваві землі» історика Тімоті Снайдера, яка намагалася б висвітлити все масове насильство в Анатолії та на Кавказі між 1914 та 1921 роками. Де Ваал припускає, що, хоча «геноцид 1915–1916 років виділяється як найбільше звірство цього періоду... [такий твір] також створить контекст, який дозволить іншим змиритися з тим, що сталося і чому, і також віддати шану багатьом мусульманам, які трагічно загинули в цю епоху».[9]

Посилання

  1. ↑ а б Morris, Benny; Ze'evi, Dror (4 листопада 2021). Then Came the Chance the Turks Have Been Waiting For: To Get Rid of Christians Once and for All. Haaretz. Tel Aviv. Архів оригіналу за 4 November 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
  2. ↑ Shirinian, George N. (2017). Genocide in the Ottoman Empire: Armenians, Assyrians, and Greeks, 1913–1923 (англ.). Berghahn Books. ISBN 978-1-78533-433-7.
  3. ↑ Morris, Benny; Ze'evi, Dror (2019). The Thirty-Year Genocide: Turkey's Destruction of Its Christian Minorities, 1894–1924. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 3–5. ISBN 978-0-674-24008-7.
  4. ↑ Gutman, David (2019). The thirty year genocide: Turkey's destruction of its Christian minorities, 1894–1924. Turkish Studies. Routledge. 21: 1—3. doi:10.1080/14683849.2019.1644170.
  5. ↑ Schaller, Dominik J.; Zimmerer, Jürgen (2008). Late Ottoman genocides: the dissolution of the Ottoman Empire and Young Turkish population and extermination policies—introduction. Journal of Genocide Research. 10 (1): 7—14. doi:10.1080/14623520801950820.
  6. ↑ Schaller, Dominik J.; Zimmerer, Jürgen, ред. (2013). Late Ottoman Genocides: The dissolution of the Ottoman Empire and Young Turkish population and extermination policies (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-99045-1.
  7. ↑ üngör, Ug˘ur ümit (2008). Seeing like a nation-state: Young Turk social engineering in Eastern Turkey, 1913–50. Journal of Genocide Research. 10 (1): 15—39. doi:10.1080/14623520701850278.
  8. ↑ Deringil, Selim; Adjemian, Boris; Nichanian, Mikaël (2018). Mass Violence in the Late Ottoman Empire: A Discussion. Études Arméniennes Contemporaines (11): 95—104. doi:10.4000/eac.1803.
  9. ↑ de Waal, Thomas (2015). Great Catastrophe: Armenians and Turks in the Shadow of Genocide (англ.). Oxford University Press. с. 254. ISBN 978-0-19-935069-8.