Проєкт А119

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: А119 (значення).
A Study of Lunar Research Flights — Volume I

Проє́кт A119 (англ. Project A119) — проєкт «Вивчення дослідницьких місячних польотів» — секретний план американських повітряних сил з метою скидання атомної бомби на Місяць.

Загальний опис

Метою проєкту було підірвати атомну бомбу на Місяці для підвищення морального духу в США після того, як Радянський Союз випередив американців в космічній гонці. Про існування проєкту було заявлено в 2000 році колишнім керівником Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА), Леонардом Рейфелем, який керував проєктом в 1958 році. Молодий Карл Саган був частиною команди, відповідальної за прогнозування наслідків ядерного вибуху в умовах низької гравітації.

Проєкт A119 не був здійснений, можливо, в першу чергу тому, що висадка на Місяць була більш прийнятним досягненням в очах американської громадськості. Проєктна документація залишилася таємницею на майже 45 років, і, незважаючи на одкровення Рейфеля, уряд США ніколи офіційно не визнавав своєї участі в проєкті.

Підґрунтя проєкту

Під час холодної війни Радянський Союз лідирував в космічній гонці, запустивши 4 жовтня 1957 року орбітальний апарат Спутник-1. Цей супутник був першим штучним супутником на навколоземній орбіті, тому його несподіваний успішний запуск у поєднанні з провалом американської програми «Венґард» став поштовхом для початку космічних перегонів. Намагаючись вирватись в лідери, Сполучені Штати впроваджували низку нових проєктів і досліджень, які в кінцевому підсумку вилились в запуск супутника Explorer 1 і створення передових оборонних дослідницьких проєктів (DARPA) і НАСА[1].

У 1950-1960-і роки ядерні випробування проводилися в великих кількостях і в різних середовищах: СРСР і США вдосконалювали свою ядерну зброю. До укладення договору 1963 р. ядерні випробування в космосі були справою досить звичайною. Саме в ключі цих випробовувань у 1958 р. і США, і СРСР планували провести ядерні вибухи на Місяці. Ці плани не були реалізовані, але вибухи у верхніх шарах атмосфери та у космосі проводилися широко.[2]

Проєкт

1949 року Armour Research Foundation (АРФ) на базі Іллінойського технологічного інституту почала вивчати вплив ядерних вибухів на довкілля. Ці дослідження продовжувалися до 1962 року[3]. У травні 1958 року АРФ почала таємне дослідження можливих наслідків атомного вибуху на Місяці. Основна мета програми, яка проходила під егідою ВПС США, і була ними запропонована — здійснення ядерного вибуху на Місяці, який буде видно із Землі. Вони вважали, що такий експеримент буде сприяти зростанню патріотизму американського народу[4].

Під час здійснення проєкту газети розповсюджували чутки, що Радянський Союз планував підірвати водневу бомбу на Місяці. У кінці 1957 року преса також повідомляла, що СРСР планував відзначати річницю Жовтневої революції, яка збігалися із місячним затемненням 7 листопада 1957 року, ядерними вибухами на Місяці[5].

Подібна ідея була висунута Едвардом Теллером, «батьком водневої бомби», який у лютому 1957 року запропонував детонувати атомний пристрій і на Місяці, і на деякій відстані від його поверхні, щоб проаналізувати наслідки вибуху[6].

Вибух повинен був відбутися вздовж термінатора Місяця, для максимальної видимості з Землі.

Дослідження

Десять членів команди на чолі з Леонардом Рейфелем були зібрані в Іллінойському технологічному інституті в Чикаго, щоб вивчити потенційну видимість вибуху, його наукове значення та вплив на місячну поверхню. Серед членів дослідницької групи були астрономи Джерард Койпер і його докторант Карл Саган, який відповідав за математичне моделювання розширення пилової хмари в просторі навколо Місяця, що було важливим фактором у визначенні видимості вибуху з Землі[4][6][7].

Для реалізації проєкту вчені спершу планували використати водневу бомбу, але ВПС США наклали вето на цю ідею через вагу такого пристрою — на той час ще не було ракет-носіїв, які б вивели на навколоземну орбіту і доставили до Місяця необхідний за тоннажністю вантаж[8]. Тоді було вирішено використати боєголовку W25 — маленьку, легку та з відносно низькою потужністю в 1,7 кілотонни[6]. Для порівняння, Малюк, скинутий на японське місто Хіросіма в 1945 році мав потужність 13-18 кілотонн[9]. Запуск W25 передбачалося здійснити за допомогою ракети-носія на неосвітлену сторону Місяця, поблизу термінатора, де він мав бути підірваний при ударі. Пилова хмара, утворена в результаті вибуху, здійнялася б на значну висоту й потрапила б під проміння Сонця, завдяки чому її можна було б побачити з Землі[6][7]. Як вважав Леонард Рейфель, прогрес ВПС у розвитку міжконтинентальних балістичних ракет зробив би такий запуск можливим вже в 1959 році[10].

Скасування проєкту

Проєкт був скасований ВПС у січні 1959 року. Причини скасування не оголошені. Можна припустити, що, по-перше, ініціатори проєкту та керівники США побоювались негативної реакції громадськості й, по-друге, тому що Проєкт А119 становив небезпеку для населення, у разі, якщо щось пішло б не так із запуском. Ще одним фактором, наведеним керівником проєкту Леонардом Рейфелем, були можливі наслідки радіоактивного зараження великих територій на Місяці, які в майбутньому могли б бути використані у дослідженні Місяця та його колонізації[10][8].

Пізніші дослідження показали, що відповідний радянський проєкт існував насправді, але він відрізнявся від сценарію, про який повідомлялося в пресі. Розпочавшись у січні 1958 року, він був частиною різних планів під кодовою назвою «E». Проєкт E-1 за планом повинен був досягти Місяця, в той час як проєкти Е-2 і E-3 мали на меті відправлення зонда на зворотну сторону Місяця для того, щоб зробити серію фотографій його поверхні. Фінальна стадія проєкту — E-4, повинна була завдати ядерного удару по Місяцю. Подібно до американського плану ряд проєктів «E» були скасовані ще в стадії планування через побоювання щодо безпеки та надійності ракети-носія[11][12]. Втім, це питання дискутується, так командир окремої інженерно-випробовувальної частини космодрому Байконур Геннадій Пономарьов заперечує те, що проєкт Е-4 був проєктом ядерного вибуху на Місяці[13].

Наслідки

Підписання договору про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космічному просторі й під водою в 1963 році і Договору про космос у 1967 році, заборонило майбутні проєкти дослідження впливу ядерних вибухів на Місяць. Проте, уже раніше як Сполучені Штати, так і Радянський Союз здійснили декілька висотних ядерних вибухів, в тому числі операції Hardtack I, Argus, Dominic, а також The K Project[6].

Про проєкт A119 стало відомо завдяки вивченню документів під час роботи над біографією Карла Сагана

1969 року Сполучені Штати одержали лідерство в космічній гонці після успіху місії Аполлон-11[14]. У грудні того ж року вчений програми «Аполлон» Гарі Латам запропонував здійснити вибух «невеликого» ядерного пристрою на Місяці для того, щоб посприяти науковим геологічним дослідженням[15]. Ця ідея була відхилена, оскільки вибух завадив би вимірюванню природного радіаційного фону Місяця[16].

Існування Проєкту A119 залишалося в секреті до середини 1990-х років, коли письменник Кей Девідсон виявив його при дослідженні документів, потрібних для написання біографії Карла Сагана. Участь Сагана у проєкті простежувалася з його заяви на академічну стипендію від Міллерівського Інституту в Каліфорнійському університеті в Берклі в 1959 році. У заяві Саган дав докладну інформацію про науково-дослідний проєкт, що, на думку Девідсона, було порушенням правил національної безпеки[17]. Саган розкрив назви двох секретних документів з проєкту A119: документу 1958 року Possible Contribution of Lunar Nuclear Weapons Detonations to the Solution of Some Problems in Planetary Astronomy, і 1959 року Radiological Contamination of the Moon by Nuclear Weapons Detonations[3], що було витоком інформації. Ці документи належали до восьми звітів, створених у рамках проєкту. Всі вони були знищені в 1987 році[4].

Біографія Карла Сагана «Carl Sagan: A Life» була опублікована в 1999 році. Незабаром після цього була опублікована рецензія в журналі Nature, у якій згадувалося про викриття витоку інформації[18]. Це призвело до того, що доктор Рейфель написав листа в журнал, в якому підтверджував те, що такі дії Сагана в той час вважалася порушенням умов конфіденційності проєкту. Рейфель скористався можливістю, щоб розкрити подробиці досліджень, і його заяви пізніше широко висвітлювалися в засобах масової інформації[7][19].

У результаті публікації даних було подано запит щодо Проєкту A119. І лише через сорок років після програми було видано книгу A Study of Lunar Research Flights — Volume I[18]. Пошук іншої документації щодо справи показав, що решту звітів було знищено в 1980 році в Іллінойському технологічному інституті[6].

Доктор Девід Лоурі, ядерний історик з Великої Британії, назвав проєкт «непристойним», додавши, що «якби проєкт було здійснено, ми ніколи б не мали романтичного образу Ніла Армстронга, який здійснив „гігантський стрибок для людства“»[4].

Дотичні матеріали

  • Сучасна техніка комп'ютерного моделювання, анімації дає змогу змоделювати можливий перебіг ядерного вибуху на Місяці[20]
  • Варіант сценарію ядерного вибуху на Місяці екранізовано у фільмі «Велика зірка / Grand Star» у 2007—2008 рр. Режисер: David Carayon, Paolo Barzman[21]

Примітки

  1. ↑ «50th Anniversary of the Space Age» [Архівовано 16 вересня 2011 у Wayback Machine.], NASA.
  2. ↑ Разработка, испытания, развертывание Р-5М. Гонка космических взрывов. Архів оригіналу за 1 липня 2012. Процитовано 1 липня 2012.
  3. ↑ а б [], Dörries, Matthias (2011). «The Politics of Atmospheric Sciences: „Nuclear Winter“ and Global Climate Change». Osiris (University of Chicago Press, on behalf of The History of Science Society) 26 (1): 198—223.
  4. ↑ а б в г «US planned one big nuclear blast for mankind» [Архівовано 27 травня 2010 у Wayback Machine.], Barnett, Antony (May 14, 2000).
  5. ↑ «Latest Red Rumor: They'll Bomb Moon». Pittsburgh Press: [Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.], Myler, Joseph L (November 1, 1957).
  6. ↑ а б в г д е Lunar Exploration: Human Pioneers and Robotic Surveyors. [Архівовано 20 травня 2013 у Wayback Machine.], Ulivi, Paolo; Harland, David Michael (2004).
  7. ↑ а б в «U.S. Planned Nuclear Blast On the Moon, Physicist Says». [Архівовано 10 листопада 2012 у Wayback Machine.], Broad, William J (May 16, 2000)
  8. ↑ а б «U.S. Weighed A-Blast on Moon in 1950s». Los Angeles Times. [Архівовано 3 березня 2019 у Wayback Machine.], Associated Press (May 18, 2000).
  9. ↑ Hoddeson, Lillian; Henriksen, Paul W.; Meade, Roger A.; Westfall, Catherine L. (1993). Critical Assembly: A Technical History of Los Alamos During the Oppenheimer Years, 1943—1945. Cambridge University Press. pp. 392—393.
  10. ↑ а б «U.S. considered lunar a-bomb blast». [Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.], Associated Press (May 18, 2000).
  11. ↑ «The original E-3 project — exploding a nuclear bomb on the Moon». [Архівовано 20 вересня 2019 у Wayback Machine.], Zheleznyakov, Aleksandr.
  12. ↑ «Russia wanted nuclear bomb on moon». Independent Online. [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Tanner, Adam (July 9, 1999).
  13. ↑ Энциклопедия крылатого космоса. Архів оригіналу за 9 червня 2012. Процитовано 30 травня 2012.
  14. ↑ Angelo, Joseph A (2007). Human Spaceflight (illustrated ed.). Infobase Publishing. p. 28.
  15. ↑ «Moon madness» [Архівовано 4 вересня 2015 у Wayback Machine.], The Sydney Morning Herald: p. 19. December 21, 1969.
  16. ↑ «Scientist Withdraws Plans for Nuclear Blast on Moon» [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.], St. Petersburg Times: p. 7. January 7, 1970.
  17. ↑ Carl Sagan: A Life [Архівовано 20 травня 2013 у Wayback Machine.], Davidson, Keay; Sagan, Carl (1999), Wiley. p. 95.
  18. ↑ а б «A Study of Lunar Research Flights, Volume I» [Архівовано 18 квітня 2012 у Wayback Machine.], Defense Technical Information Center
  19. ↑ "Sagan breached security by revealing US work on a [Архівовано 27 жовтня 2010 у Wayback Machine.], Reiffel, Leonard (May 4, 2000).; Nature 405 (6782): 13.doi:10.1038/35011148 [Архівовано 27 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Уявний вибух на Місяці. Комп'ютерне моделювання. Архів оригіналу за 29 вересня 2016. Процитовано 30 травня 2012.
  21. ↑ Фільм «Велика зірка / Grand Star». Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 30 травня 2012.

Посилання