Прохоров Костянтин Олександрович

Прохоров Костянтин Олександрович
Народження	20 грудня 1924(1924-12-20)  Караваєво (Владимирська область), Orekhovo-Zuevsky Uyezd^d, Московська губернія, РСФРР, СРСР
Смерть	26 березня 2022(2022-03-26) (97 років)
	Оруд'єво, Дмитров, Московська область, Росія
Жанр	портрет, пейзаж, натюрморт і марина
Навчання	Кримське художнє училище імені Миколи Самокиша (1948) і Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна
Діяльність	художник
Напрямок	соціалістичний реалізм
Вчитель	Пирін Михайло Семенович^d, Щеглов Михайло Михайлович і Крошицький Михайло Павлович
Член	СХ СРСР і Спілка радянських художників України (1975)
Партія	КПРС
У шлюбі з	Прохорова Ніна Павлівна
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Костянтин Олександрович Про́хоров (20 грудня 1924, Караваєво — 26 березня 2022, Орудьєво) — український та російський живописець; член Спілки радянських художників України. Чоловік художниці Ніни Прохорової.

Біографія

Народився 20 грудня 1924 року в селі Караваєвому (тепер присілок у Петушинському районі Владимирської області Російської Федерації). Професійне навчання почав у Палеському художньому училищі[1]. Протягом 1940—1942 років навчався у Івановському художньому училищі. Брав участь у німецько-радянській війні. У 1945—1946 роках продавжив навчання у Івановському хкдожньому училищі (викладачі Аркадій Кузнецов, Михайло Пирін). Протягом 1946—1948 років навчався в Сімферопольському художньому училищі імені Миколи Самокиша (викладачі Михайло Щеглов, Михайло Крошицький).

З 1948 року працював в Кримській організації Спілки художників СРСР, потім України; обирався головою, заступником голови, членом правління, членом центральної ревізійної комісії Спілки художників. Упродовж кількох років працював викладачем Сімферопольського художнього училища, співробітником Обласної картинної галереї[1]. Заочно закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна.

Протягом 1951—1959 років обирався депутатом міської ради Сімферополя[2]. Член КПРС з 1959 року. Жив у Сімферополі в будинку на вулиці Беспалова № 35, квартира 3.

З 1975 року — в РРФСР. Жив і працював в місті Дмитрові Московської області Росії. Неодноразово обирався членом правління Московського обласного відділення Спілки художників, секретарем творчої групи дмитровських художників, депутатом Дмитровського міськради. З 1989 року — голова військової комісії Московського обласного відділення Спілки художників[2]. Помер в селі Орудьєвому 26 березня 2022 року.

Творчість

Працював в галузі станкового та монументального живопису в жанрах тематичної картини, пейзажу, портрета, натюрморту, марини. Серед робіт:

• «Портрет Н. П. Прохорової» (1949);
• «Герої на відпочинку» (1949);
• «Артеківська бухта» (1952);
• «Літо в Артеку» (1955; Алупкинський палац-музей);
• «Розмова за чаюванням» (1956);
• «Кримська весна» (1957; Донецький художній музей);
• «Золота пора» (1959);
• «На будівництві першої тролейбусної траси в Криму» (1960);
• «На містку» (1961);
• серія кримських пейзажів (1959—1962);
• «Осіння пісня» (1962);
• «На будівництві Красноярської ГЕС» (1963);
• «Вечір. У вільну хвилину» (1964);
• «Кримські гори» (1964);
• «Увечері на рейді» (1965);
• «На тайговій річці Сухоні» (1966);
• «Зима під Чатир-Дагом» (1968, 1974);
• «Чеховська бухта в Гурзуфі» (1969);
• «Чорноморський берег» (1970);
• «На лісовій галявині» (1972);
• «Марина» (1973);
• «Бухта в Севастополі» (1975);
• «Бригадир» (1976);
• «На рибалці» (1977);
• «Вечір в Загорську» (1978);
• «Літня ніч» (1979);
• «Весна наступає» (1980);
• «Васнецовська церква в Абрамцеві» (1981);
• «Біля старовинного будинку» (1985);
• «Російська старина» (1990);
• «Вечірня тиша» (1998);
• «Русь свята, бережи Віру православну. Пасха Христова» (2000).

Роботи художника придбані Міністерствами культури України та Росії, знаходяться в художніх музеях в Севастополі, Москві, Донецьку, Керчі, Києві, Луганську, Дмитрові, Серпухові, а також в приватних колекціях в Росії, США, Японії, Польщі, Німеччини, Чехії, Словенії[2].

Картини «Квітучий мигдаль» і «Артеківська бухта» були передані в дар прем'єр-міністру Індії Джавахарлалу Неру і Індірі Ганді[2].

Виставки

Брав участь у обласних виставках з 1949 року, республіканських з 1951 року, всесоюзних з 1954 року, зарубіжних з 1955 року, зокрема:

• обласні виставки кримських художників (1949—1952);
• республіканські виставки РРФСР (1952, 1953);
• всесоюзні виставки художників-мариністів (1954, 1955, 1956);
• республіканська виставка художників-мариністів (Київ, 1955);
• виставка українського мистецтва в Москві, присвячена 30-річчю возз'єднання України з Росією (1954; Третьяковська галерея);
• республіканська виставка, присвячена 40-річчю Великого Жовтня (Київ, 1957);
• всесоюзна художня виставка (1957);
• республіканська виставка «На варті миру» (Київ, 1965);
• республіканська виставка, присвячена 50-річчю Жовтня (1967);
• республіканська виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Володимира Леніна (1970);
• республіканська виставка, присвячена XXIV з'їзду КПРС (1971);
• республіканська виставка «60 років Жовтня» (1977;
• республіканська виставка, присвячена 40-річчю битви під Москвою (1981);
• всесоюзна виставка «Блакитні дороги Батьківщини» (1979);
• республіканська виставка «Ми будуємо БАМ» (1978);
• республіканська виставка, присвячена я 600-річчя Куликовської битви "(1980);
• всесоюзна виставка «40 років Перемоги у ВВВ» (1985);
• всесоюзна виставка «На варті завоювань соціалізму» (1988);
• зональна виставка «Підмосков'яї» (1980, 1984, 1990);
• республіканська виставка, присвячена 45-річчю Перемоги у ВВВ (1990);
• обласна ювілейна виставка «50 років МОВСХ» (1996);
• VIII виставка творів художників центральних областей Росії (1997);
• республіканська виставка «Росія-ІХ» (1999);
• всеукраїнська художня виставка «Імені Твоєму», до 2000-річчя Різдва Христового (2000).

Персональні виставки в Києві, Сімферополі, Севастополі, Москві, Дмитрові, в селі Караваєвому[2].

Відзнаки

Нагороджений:

• орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)[3], «Знак Пошани» (1986)[2];
• медалями «За перемогу над Німеччиною», «За доблесну працю» (1970)[2];

почесні звання

• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1960 року;
• Заслужений художник Російської Федерації з 1997 року[2];
• Народний художник Російської Федерації[1] з 2011 року.

Примітки

1. Вікна соцреалізму. Архів оригіналу за 22 липня 2020. Процитовано 27 лютого 2021.
2. Прохоров Костянтин Олександрович на art-town.ru. [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
3. Пам'ять народу.(рос.)

Література

• Прохоров Костянтин Олександрович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — 563 с.;
• Прохоров Костянтин Олександрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Прохоров Костянтин Олександрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Прохоров Костянтин Олександрович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 479 . — ISBN 5-88500-042-5.

Біографії   Живопис   Крим   Росія