|
Поштова станція (Гурівщина)
Поштова станція на 32 кілометрі траси Житомир-Київ, «Будинок І розряду з імператорськими кімнатами», була збудована у 1846 році біля села Гурівщина (нині це біля центру сусіднього села Любимівка). В комплексі станції: трактир, стайня, візницька і каретна. Пам'ятка архітектури національного значення[1]. Історична довідкаДавню торгову дорогу з Києва на захід почали потихеньку облаштовувати з приєднанням до Російської Імперії земель Речі Посполитої. Ґрунтовий шлях через ліси, болота вів через Житомир на Звягель, Корець, Рівне, Дубно і далі або на Львів, або на Луцьк і Брест.  Проектування і спорудження Брест-Литовського тракту тривало десь років під 40. Дорожнє полотно розширювалось, поверху насипався щебінь, рилися узбічні канали, облаштовувались мости, переважно дерев'яні, а де це було неможливо — влаштовувались пороми. Прокладали шосе російські інженери шляхів сполучення далекий родича поета Сергій Бобрищев-Пушкін та Павел Четвериков. У 1827 році поштовою службою Російської імперії був організований рух диліжансів за маршрутом Київ-Житомир-Радивилів (кінцевим пунктом був кордон з Австрією). Головною новацією стало будівництво трактами поштових станцій за типовим проектом. Станції поділялись на класи — від першого до четвертого. Кожна — на відстані 16 верст (майже 17 км) одна від одної. ,_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE_%D0%93%D1%83%D1%80%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0_001.jpg) Керував усім закладом станційний наглядач, який мешкав тут-таки, на казенній квартирі. На поштовій станції обов'язково було все, що треба саме для поштової справи: папір, чорнило, пера, марки, штемпелі, поштова скринька, освітлення (свічки, потім — гасові лампи). Для подорожніх завжди готовим був самовар і все, що потрібно для чаювання. Із поштово-пасажирським диліжансом їхав поштар у форменому вбранні та з сигнальним латунним ріжком. На кожній поштовій станції він здавав взяту з пункту відправлення та адресовану сюди кореспонденцію й забирав ту, що мала рухатись далі за ходом диліжанса. Пошта діяла бездоганно. Крім Житомира, менші диліжанси курсували з Києва також до Макарова та Брусилова, розташованих ближче. Наприкінці ХІХ століття до станцій проклали телеграфний зв'язок, вони стали поштово-телеграфними. Архітектура Поштові станції будувалися з цегли за типовим проектом видання 1843 року, призначеним спершу для тракту Санкт-Петербург — Київ[2]. Стилістично то був час розпаду російської класичної архітектурної школи та звернення до історизму. Тому симетричні, на п'ять та сім осей, фасади поштових станцій було оздоблено в дусі казенної неоготики, застосовуваної в миколаївській Росії для фортець (Київ, Брест-Литовськ), а потім — і для залізничних вокзалів (Київ) та приватних будинків.  Поштові, або кінно-поштові, станції планувалися однаково за усталеною схемою: прямокутний двір, по центру — фасадом до тракту — будинок самої станції, праворуч нього — в'їзні ворота, ліворуч — виїзні. Муровану огорожу так само було декоровано в дусі неоготики. По периметру просторого подвір'я розташовувалися одноповерхові ямщицька, каретна, стайня, комора, фуражна, готель, а посеред двору — криниця, обладнана водопоєм для коней. Станції поділялися на розряди. Поштова станція біля Гурівщини належала до І розряду, тобто мала так звані імператорські апартаменти. Протягом багатьох десятиліть ця поштова станція справно виконувала свої функції. На сьогоднішній день це пам'ятка архітектури національного значення, що збереглася до наших днів. Зараз в її приміщеннях розміщаються магазин, кафе і готель. Це друга по трасі Київ — Житомир поштова станція (перша знаходиться в Катеринівці на 15 км траси, що зараз в межах Києва, наступна — в селі Калинівка Макарівського району Київської області на 53 км траси). Див. також
ПриміткиДжерела та література
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
