|
Пилява (Хмельницький район)
Пи́лява — село в Україні, у Старосинявській селищній громаді Хмельницького району Хмельницької області. НазваПо одній з версій назву села пов'язують з давньою назвою ріки Іква — Пилява[1]. ГеографіяРозташоване на заході Старосинявського району і межує зі Старокостянтинівським районом. Лежить на річці Іква, яка має протяжність близько 90 км. Сільській раді підпорядковується ціла низка сіл: Пилява, Миколаївка, Олексіївка, Олександрівка. Загальна кількість населення становить близько 2 тисяч осіб. ІсторіяСело існувало досить давно, перша назва — Пилявці. У податкових списках Пилявці значились у 1530 році, а в 1566 мало 11 плугів та декілька млинів. У першій половині XVII ст. за 5 км від Пилявців були рештки села Старі Галичинці (Stare Galichyńce), яке знищили татари. Село належало Ядвізі Белжецькій на Бучачі — дочці коронного гетьмана Єжи Язловецького, фундаторці домініканського кляштору в місті Мурафа. По кляшторній фундації голинчанські ґрунти перейшли до мурафських домініканів. За проханням о.домініканців, особливо о. Августіна Петриковського, прокуратора монастиря, король Владислав IV Ваза у 1640 році дає право закласти на голинчанських ґрунтах місто Пиляву і для кращої охорони від татарських набігів, збудувати замок. Війт мав та уряд міста мали звітувати у всіх справах перед настоятелем монастиря та вирішувати усі справи у т.ч. карні. Місту надали магдебурзьке право, запровадили 4 ярмарки на рік, та торги кожен понеділок та четвер. Мешканці міста на 8 років звільнялися від податків, мит та поборів-подимного, чопового та інших[2]. Це призвело до швидкого розвитку міста[3]. Пилявецька битва21 вересня 1648 року під Пилявою розпочалась одна з найбільших в історії України битв — Пилявецька битва, у якій козацьке військо під командуванням Богдана Хмельницького розгромило польську армію. В результаті цього Поділля та більша частина Волині були визволені від коронної шляхти. Також у результаті битви містечко Пилява було знищено.[2] Околиці Пилявців були ареною боїв з шляхтою у 1649 і 1651 роках. У часи Руїни, у складі РП та Російської імперії.Після закінчення визвольної війни містечко залишилось у складі Речі Посполитої. У результаті руйнування оборони замку, у другій половині XVII ст, містечко зазнавало спустошливих набігів татар. Після кількох нападів, 1667 року села навколо Пиляви опустіли. За подимними списками 1668 року в містечку налічувалося 6 димів (дворів)[1]. У першій половині XVIII ст. Пилявці стали маєтністю князів Любомирських, пізніше місто належало Чарторийським, від нього перейшло до Яна Чарнецького, каштеляна брацлавського. У 1778 році місто налічувало 262 будинки. Після Другого розділу Польщі — містечко Літинського повіту Подільської губернії. У ХІХ ст. — власність Чарнецьких та Мєжвінських. У 1887 році мало 306 буд., 2200 мешк., дві церкви — св.Юрія-Георгія та Успіння, єврейський дім молитви, млин, 28 ремісників. Центр волості, мало відділення сільського банку, який надавав позики селянам. 1898 року почала діяти церковно-парафіяльна школа. Протягом 1910—1912 рр. з Пилявської волості до Іркутської губернії переселилося 33 родини, до Томської — 2, на Далекій Схід — 49 родин. В 1913 році правобережна частина Пиляви була виділена в самостійний населений пункт і названа Олексіївкою.[1] У складі СРСР.З червня 1919 року по листопад 1920 Пилява перебувала в зоні бойових дій між польськими, більшовицькими та українськими військами[1]. З березня 1923 року Пилява ввійшла до складу Старосинявського району Проскурівського округу УРСР. Колективізація 1929-1930 р.р. викликала спротив частини селян, які вчинили замах на більшовицьких активістів. У 1930 році з села було вислано сім'ї т.зв. «куркулів». Обрана на загальних зборах села комісія вилучила з їхніх господарств тягло і реманент і передала їх новоствореним колгоспам. У 30-ті р.р.в Пиляві було закрито церкви й молитовні будинки. 1935 року відкрито дитячі ясла, амбулаторію, наступного — пологовий будинок. 11 липня 1941 року Пилява була зайнята німецькими військами. 19 серпня 1941 року в кар’єрі поблизу с. Олексіївки було розстріляно 180 євреїв. В ніч з 7 на 8 березня 1944 року частини 1-ї гвардійської армії, якою командував генерал-полковник А. А. Гречко, зайняли Пиляву. У червні 1950 року пилявський колгосп об’єднався з артілями сіл Олександрівни та Вишневого у господарство ім. Жданова, а в жовтні до нього приєднався колгосп «Зоря соціалізму» с. Пиляви. В 1960 році відбулося об’єднання артілей ім. Жданова (с. Пилява), ім. Червоної Армії (с. Олексіївка) та ім. Богдана Хмельницького (села Пилявка і Карпівці) в одне господарство, яке стало називатися «Дружба». Тільки у 1965 року колгосп перейшов на грошову оплату праці. З жовтня 1970 року в Пиляві почав працювати філіал Грицівського сільського профтехучилища № 8. На початку 70-х р.р ХХ ст. в селі діяли будинок побутового обслуговування, універмаг, 4 спеціалізовані магазини, їдальня, пекарня, поштове відділення, радіовузол, дільнична лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, середня та 8-річна школи, 2 дошкільні дитячі заклади, будинок культури, бібліотека[1]. Незалежна Україна12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Старосинявської селищної громади[4]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Старосинявського району, село увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району[5]. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
Визначні пам'ятки Замок містився на правому боці річки Іква. На початку 20 сторіччя тут були руїни двох башт і будинку між ними з брамою. Дослідник Юхим Сіцинський пише, що замок був квадратний у плані, з довжиною боків 50 м. Восени 1648 р. Б. Хмельницький здобув Пилявський замок, у якому проводив переговори з поляками, чекаючи на кримську допомогу. Замок був узятий хитрощами. У наш час від замку не залишилось навіть каменя.[7] Церква УспінняЦерква Успіння збудована у 1799 р., була дерев'яною триверхою. Нова церква збудована у 1890—1895 р. р. — кам'яна одноверха, разом із дзвіницею. Шанований старовинний образ на дереві — Божа мати з Антонієм і Феодосієм Печерськими. Парафія — на південному березі річки Іква. Церква існує і досі. За радянських часів у ній був склад мінеральних добрив, потім — пилорама. У 1990-х роках церкву відреставрували і в ній відновились богослужіння. Тепер це — село Олексіївка, яке лежить на правому березі р. Іква навпроти села Пилява, розташованої на лівому березі. Раніше це було одне містечко. Церква святого ГеоргіяЦерква св. Георгія збудована 1720 р. як уніатський храм, була дерев'яною.[8] Нова церква збудована у 1824—1834 р. р. за декілька сажнів на схід від старої — уже кам'яна одноверха. 1886 року прибудована дзвіниця. Парафія — на північному березі р. Іква, у західній частині.[9] Костел Йосифа Обручника
Відомі людиНародилися
Світлини
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
