Печихвости — село на Волині, якому в 2008 році виповнилося 500 років. На схід від села проходить вододіл між басейном Чорного і Балтійського морів. Через Печихвости протікає річка Стрипа, яка впадає в Лугу, що є притокою Західного Бугу.
Історія села почалась дуже давно. Перші поселення належали до часів палеоліту. На території села проживало слов'янське плем'я волинян. У Х ст. воно ввійшло до складу Київської Русі. У 1241 р. село зруйнували татари. У ХІѴ ст. Печихвости відійшли до Литовського князівства, а пізніше — до Польщі, де було запроваджене кріпосне право, і землі селян відійшли до фільварка польської пані. Із початком визвольної війни у Печихвостах відбулися повстання проти польських панів, селяни забрали своє майно і землю назад.
Перша згадка про Печихвости у «Літописі минулих літ», датується 1508 р., хоча достовірних даних про село не збереглося. З розповідей старожилів села, ще із часів монголо-татарської навали існує легенда, яка розповідає про походження назви «печихвости». Тоді українські села ставали неабиякою поживою для ворогів. Поселення були погано укріплені, а зброї як такої, не було. Селяни озброювалися хто чим міг: вилами, кілками, косами — хоча і це не допомагало здолати кінні загони ворогів. Під час одного з набігів місцеві жителі придумали новий метод боротьби із татарами. За вказівкою одного чоловіка, селяни поприв'язували бикам до хвостів палаючі факели — віхті. Худоба в паніці бігла вперед із палаючими хвостами, таким чином розганяючи ворогів і підпалюючи їх намети, а люди йшли слідом і добивали покалічених татар. Такий ворожий табір був розбитий у лісі, біля урочища Дубина.
Власниками поселення, були, зокрема, Гаврило та Федір Бокії,[1] Юзеф Хшонщевський — батько Антонія Роберта.[2]
У листопаді 2014 року, на Введення, у церкві Введення в храм Пресвятої Богородиці вперше відслужено україномовну Божественну Літургію архієрейським чином. Це — перший у лоні Київського Патріархату престольне свято громади, яка зареєструвалась (номер 39492185) у селі 14 листопада 2014. До цього дня у Печихвостах діяла лише громада УПЦ МП, котра й користувалась старовинним храмом. Після того, як прихильники УПЦ КП оголосили храм своїм, громада УПЦ МП звершує богослужіння у приватному приміщенні [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.], що належить місцевій родині, або відвідує храми УПЦ МП у сусідніх селах [Архівовано 19 червня 2017 у Wayback Machine.].
У грудні 2016 року стало відомо про те, що нові користувачі храму, прихильники УПЦ КП, повністю переробили його зовнішній вигляд, незважаючи на статус пам'ятки архітектури[недоступне посилання з липня 2019].
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1052 особи, з яких 477 чоловіків та 575 жінок.[4]
↑ абAdam Bar. Chrząnszczewski Antoni Robert Felician (1770—1851) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. ІІІ/1, zeszyt 11. — S. 477. (пол.)
Печи́хвости // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.209