Відстань до районного центру автомобільними шляхами — 45 км, до обласного центру — 140 км. Село розташоване за 30 км від залізничної станції Кобижча та десь за 2,5 км від автомобільної дороги Київ—Суми, яка проходить через село Новий Биків.
Походження назви, очевидно, від дати заснування села — на свято Петра і Павла. Втім, у селі активно поширювалися версії, які прив'язували назву до химерних випадків із московськими царями та царицями, що було модно в XIX ст.
У Петрівці розташована пам'ятка архітектури XIX ст. – мурована Петропавлівська церква (1838).
Новий вигляд село отримало в 1776 році, коли деякі населені пункти від Басані до Прилук були заселені переселенцями із Запорозької Січі після горезвісного єкатерининського наказу про скасування низового козацтва. Тодішні навколишні населені пункти: Старий і Новий Биків, Петрівка, Козацьке, Красне, Середівка, Згурівка, як і всі лівобережні населені пункти між Десною і Супоєм, уже мали свою історію і під час визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького належали спочатку до Биківської, а потім до Басанської сотніПереяславського полку. Січовики, які переселилися в село Петрівку в 1775-76 роках, будували його рівними планками (вулицями), які сільчани досі називають співзвучно — плам. Наприкінці 1781 року малоросійський генерал-губернатор скасував козацьке самоврядування. Територіальні козацькі полки були замінені кавалерійськими та гусарськими. Козаків Петрівки до них набирали на шестирічну службу. Своїх підданих царська влада щедро обдаровувала землею. Петрівські господарства розрослися до угідь Середівки і Миколаївки.
У 1781 році в селі були 2 будинки духовенства, 2 будинки церковників та 143 хати посполитих і підсусідків. 1787 року Петрівка з 612 дорослими чоловіками належала графу Кирилові Розумовському та військовому товаришу Вороб'ївському.[3]
Петрівчани збудували в 1838 році Петропавлівську церкву, а у 1847 році при ній було відкрито церковно-приходську школу.[4] У 1924 році молодь села на своїх землях заснувала село Запоріжжя на місці стану Загорож, який існував у Київській Русі з X століття для зміни коней княжих гінців.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бобровицької міської громади[5].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бобровицького району, увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області[6].