|
Петров Ігор Григорович
Ігор Григорович Петров (нар. 30 січня 1964, Горлівка, Донецька область) — колишній радянський і український футболіст та тренер. Виступав за молодіжну збірну СРСР і національну збірну України. Майстер спорту СРСР (1983 рік). Підтримав російську окупацію Донецької області та влітку 2015 року очолив футбольний союз «ДНР»[1]. Один з найрезультативніших півзахисників за всі часи українського футболу — забив 112 голів. БіографіяКлубна кар'єраРозпочав свій шлях у футболі в 1973 році в Горлівці. Перший тренер, його батько — Григорій Матвійович Петров. Пройшов всі етапи кар'єрного росту, від дитячої футбольної школи, до національної збірної. Завжди був лідером атак в командах, де виступав. Мав неабияку технічну підготовку, гарно орієнтувався на полі. Володів відмінним пасом та ударом по воротах з обох ніг. Потім грав в команді шахти «Кочегарка» (Горлівка, з 1979). З 1982 року виступав за донецький «Шахтар». Був у списку 33-х найкращих футболістів УРСР (1988 — № 2) і одним з кращих бомбардирів в історії українського футболу та донецького «Шахтаря» (84 забитих м'ячі в офіційних турнірах у складі «гірників»). В середині 1991 року поїхав грати за ізраїльський клуб «Бейтар» (Тель-Авів). Команду тренував Іцхак Шум, який і запримітив Петрова під час травневої гри 1991 року між «Спартаком» і «Шахтарем» в Москві, а партнером був В'ячеслав Сукристов[2]. За підсумками сезону клуб зайняв 5-е місце в чемпіонаті, а Петров забив 10 м'ячів. Однак влітку 1992 року практично всі провідні гравці покинули команду, оскільки керівництво клубу так і не виконало перед ними зобов'язань. Пішов і головний тренер Іцхак Шум, очоливши молодіжну збірну Ізраїлю. У сезоні 1992/93 «Бейтар» грав погано, ставши найгіршою командою ліги. При цьому Петров як і раніше був одним з кращих в команді, знову забивши 10 м'ячів за сезон. Залишатися в команді, яка вилетіла з Вищої ліги він не схотів і сезон 1993/94 провів у клубі-дебютанті вищої ліги «Іроні» (Ашдод). У новій команді також був лідером, провів 34 гри чемпіонату, забив 8 м'ячів. Влітку 1994 року повернувся до України, де грав за донецькі клуби «Шахтар» та «Металург» аж до завершення ігрової кар'єри. ЗбірнаВиступав за юнацьку збірну СРСР, у складі якої став бронзовим призером юнацького чемпіонату Європи 1982 року та учасником фінального турніру чемпіонату світу серед юніорів 1983 року. За збірну України зіграв 3 матчі. Дебютував 7 вересня 1994 року в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року проти збірної Литви, ставши першим капітаном збірної України в офіційних матчах. У 2011 році за величезний внесок у розвиток і популяризацію футболу нагороджений державною нагородою України — медаллю «За працю і звитягу»[3]. Тренерська кар'єраПісля завершення кар'єри футболіста на запрошення Ріната Ахметова у 1998—1999 роках працював у тренерському штабі донецького «Шахтаря». З 2005 року був головним тренером в донецькому «Олімпіку». У 2011 році під керівництвом Ігоря Петрова «Олімпік» вперше в історії завоював право виступати в Першій лізі чемпіонату України. У вересні 2012 року залишив «Олімпік»[4]. У 2012 році з групою українських футболістів отримав «Про-диплом» УЄФА[5]. З січня 2013 року помічник головного тренера Сергія Пучкова у черкаському «Славутичі», а після його звільнення з 11 червня[6] по 19 грудня 2013 року[7] Петров сам був головним тренером черкаського клубу[8]. З 2015 року — президент футбольного союзу «ДНР»[1]. Статистика виступівКлубна
Досягнення
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
