|
Пенелопа Фіцджеральд
Пенело́па Мері Нокс, у шлюбі Фіцджеральд (англ. Penelope Fitzgerald; 1916, Лінкольн — 2000, Лондон) — англійська романістка, поетеса, есеїстка та біографка, володарка Букерівської премії.[5] У 2008 році The Times включив її у список «50 найвизначніших британських письменників з 1945 року».[6] У 2012 році The Observer назвав її останній роман, «Блакитна квітка», одним з «десяти найкращих історичних романів».[7] БіографіяПенелопа Мері Нокс народилася в Олд-Бішопс-Пелес, Лінкольн, Англія, у сім'ї Едмунда Нокса, видавця журналу «Punch», і Крістіни Гікс, дочки Едварда Гікса, лінкольнського єпископа, і однієї з перших жінок-студенток Оксфорду (Сомервіль коледж). Племінниця теолога і письменника-криміналіста Рональда Нокса, криптографа Діллвіна Нокса, біблієзнавця Вілфред Нокс і романістки та біографки Вініфред Пек.[8] Пізніше вона писала:
Вона навчалася у Соммервільському коледжі Оксфордського університету, який закінчила у 1938 році, студентська газета «Isis» назвала її «Жінкою року».[5] Під час Другої світової війни працювала у BBC і у 1942 році одружилася з Десмондом Фіцджеральдом, з яким познайомилася у 1940 році в Оксфорді. Коли вони зустрілися, він завербувався солдатом у Irish Guards. Через півроку після одруження підрозділ чоловіка було відправлено до Північної Африки. Він отримав Воєнний хрест у кампанії в Лівійській пустелі, але повернувшись до цивільного життя, став алкоголіком.[5] На початку 1950-х Пенелопа з чоловіком жили у Гемпстеді, Лондон, де вона виросла, і спільно редагували журнал «World Review», де вперше у Великій Британії було опубліковано твір Селінджера «For Esmé with Love and Squalor», а також твори Бернарда Маламуда, Нормана Мейлера та Альберто Моравії. Фіцджеральд також писала у журнал про літературу, музику та скульптуру. Невдовзі чоловіка позбавили ліцензії за підробку чеків. Це призвело до бідності Фіцджеральдів; певний час вони навіть були безпритульні і чотири місяця жили у центрі для бездомних. 11 років вони прожили у державному соціальному житлі. Щоб прогодувати сім'ю, Пенелопа працювала у театральній школі Italia Conti Academy та Queen's Gate School, де серед її учнів була Камілла Шанд (тепер королева-консорт Великої Британії). Також вона вчителювала на підготовчих курсах, де її серед її учениць були Анна Вінтур, Гелена Бонем Картер (фактично Пенелопа Фіцджеральд викладала до 70 років).[5] Вона також працювала у книгарні в Суффолку. У шлюбі мала троє дітей: син Вальпі і дві дочки, Тіна й Марія.[5] Літературна творчістьЛітературну кар'єру Пенелопа Фіцджеральд розпочала у 1975 у віці 58 років, опублікувавши біографію митця-прерафаеліта Едварда Берн-Джонса. Через два роки вийшла «Брати Нокс», спільна біографія її батька та дядьків, у якій вона жодного разу не згадує себе на ім'я. Пізніше, у 1977 році вона публікує перший роман «Золоте дитя», комічний детектив, дія якого відбувається в музеї, навіяний манією навколо Тутанхамона у 1970-х. Роман був написаний, щоб розрадити її смертельно хворого чоловіка, який помер у 1976 році. За наступні п'ять років вона опублікувала чотири романи, кожен з яких певним чином пов'язаний з її власним досвідом. У романі «Книгарня» (The Bookshop, 1978), який потрапив у короткий список престижної Букерівської премії, дія відбувається довкола книжкового магазину у вигаданому східноанглійському місті Гардборо; поміщений у 1959 рік, центральною подією роман має рішення магазину продавати «Лоліту».[10] У 1979 році Пенелопа Фіцджеральд отримала Букерівську премію за роман «При березі» (Offshore), дія якого відбувається серед будинків-човнів у Баттерсі в 1961 році. У 1999 вона отримала Золоту нагороду ПЕН від Англійського ПЕН-клубу за «визначне служіння літературі все життя».[11][12] БібліографіяБіографії
Романи
Збірки оповідань
Есе й огляди
Листи
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
