Пауль Коґерман
Пауль Ніколай Коґерман (5 грудня 1891) естонський учений і засновник сучасних дослідниджень горючих сланців. Пауль Ніколай Коґерман народився в родині робітника газової фабрики(колишнього моряка). Він відвідував початкову школу з 1901—1904 і місцеву школу в 1904—1908. Після місцевої школи Когерман заробляв на проживання викладанням в церкві біля Таллінна.[2] У 1913 році він закінчив Александрівську гімназію в Таллінні екстерном. Починаючи з 1913 року, він навчався в Тартуському університеті, закінчивши Відділ хімії у 1918 року.[2][3] Під час Війни за незалежність Естонії він боровся у об'єднанні таллінських учителів.[2] У 1919—1920 він отримав державну стипендію на навчання в Імперському коледжі Лондона[2][3] У 1921 році він отримав кваліфікацію хімічного технолога та диплом магістра в університеті Лондона.
Кар'єраЗ 1921 по 1936, Коґерман був активним у Тартуському університеті. Після захисту магістерської дисертації про термічний розпад горючих сланців у 1922 році його було обрано доцентом органічної хімії університету. У 1924 році він став екстраординарним професором, а в 1925 році — повним професором.[2][3] У 1926 та 1933 роках він був запрошеним лектором в ETH Zürich, а в 1927—1928 роках — у Гарвардському університеті. У 1934 році він захистив докторську дисертацію в Цюриху, яка стосувалася реакцій сполучення та полімеризації дієнів ізольованого подвійного зв'язку.[3] З 1936 по 1941 рік Коґерман був професором органічної хімії в Талліннському технічному університеті, а в 1936—1939 роках також обіймав посаду ректора університету. У 1938 році Коґермана було обрано до новоствореної Естонської академії наук, а після її відновлення як Академії наук Естонської Радянської Соціалістичної Республіки у 1946 році його було переобрано. У 1929—1936 роках він був президентом Естонського товариства природознавців У 1938—1939 роках Коґерман був членом Державної ради (Riiginõukogu) за посадою. З жовтня 1939 року до радянської окупації Естонії 21 червня 1940 року він обіймав посаду міністра народної освіти. У 1941 році Коґерман разом із сім'єю був депортований радянською владою до табору для ув'язнених у Свердловській області. Однак його передчасно звільнили, і в 1945 році йому дозволили повернутися до Естонії. З 1945 по 1951 рік він очолював кафедру органічної хімії в Талліннському технічному університеті. Крім того, у 1947—1950 роках він був директором Інституту хімії Академії наук. У 1941 році Коґерман разом із сім'єю був депортований радянською владою до табору для ув'язнених у Свердловській області.[2][4] Його передчасно звільнили, і в 1945[5] році йому дозволили повернутися до Естонії. З 1945 по 1951 рік він очолював кафедру органічної хімії в Талліннському технічному університеті. Крім того, у 1947—1950 роках він обіймав посаду директора Інституту хімії Академії наук.[6]
НагородиУ 1927 році Коґерман був нагороджений знаком Почесного легіону, а в 1938 році — Орденом Білої зірки II класу. У 2006 році була заснована стипендія імені Паула Коґермана, яка надається успішним студентам магістерського та докторського рівня факультетів природничих наук, хімічної та матеріалознавчої технології Талліннського технічного університету[7]
ВизнанняПаул Коґерман здобув міжнародне визнання завдяки своїм дослідженням горючих сланців. Він започаткував систематичне вивчення горючих сланців і їхніх продуктів, заснувавши у 1925 році[3][8] разом із професором Міхаелем Вітліхом лабораторію для дослідження сланцевої нафти. Коґерман представив фундаментальні роботи, присвячені структурі, походженню та хімічним характеристикам горючих сланців, а також термічним процесам, що відбуваються в них.
Наукові роботи
Біографія
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
