|
Парнок Софія Яківна
Парнок Софія Яківна (30 липня (11 серпня) 1885, Таганрог – 26 серпня 1933, Каринське, Московська область) – російська поетеса, перекладачка, критикиня та лібретистка Срібної Доби, відома також як «російська Сафо». ЖиттєписСофія Парнок (справжнє прізвище Парнох) народилася у місті Таганрог в заможній єврейській обрусілій родині. Батько – Яків Соломонович Парнох, власник аптеки, почесний громадянин Таганрога, мати – Олександра Абрамівна Парнох, лікарка. Брат – поет, музикант, перекладач Валентин Парнах, сестра – поетеса Єлизавета Тараховська. Рання смерть матері при народженні близнюків Валентина та Єлизавети, а також другий шлюб батька, що одружився з їх гувернанткою, дуже вплинула на Софію, зробила життя в батьківському домі назавжди нестерпним, а стосунки з батьком відчуженими та напруженими. Після закінчення із золотою медаллю Таганрозької Маріїнської гімназії (1894—1903) Парнок рік жила у Швейцарії, де навчалася у Женевській консерваторії, після повернення у Росію займалася на Бестужевських курсах, жила з подругою Надією Поляковою до 1907 року. У вересні 1907 року одружується за юдейським обрядом з В. М. Волькенштейном, але у 1909 році розриває шлюб. Після цього звертає свої почуття виключно на жінок, лесбійська тематика вельми характерна для її лірики. У 1909 році переїжджає до Москви, пізніше приймає православ’я. У 1914 році подорожує до Англії, Німеччини та Італії з Іраїдою Альбрехт.  У жовтні 1914 року відбувається знакова подія у житті Парнок — знайомство з видатною російською поетесою Мариною Цвєтаєвою. Їх бурхливий роман, що продовжувався аж до лютого 1916-го року, значно вплинув на становлення обох жінок як поетес і дав неабиякий творчий поштовх. Цвєтаєва присвятила Парнок збірку віршів «Подруга» («Под лаской плюшевого пледа», «Хочу у зеркала, где муть…»). У першу збірку Парнок «Вірші», що вийшла у 1916 році і зустріла позитивні відгуки критики, увійшло декілька віршів, присвячених Марині. У 1917 році з Людмилою Ерарською виїхала до м. Судак (Крим). Там пережила Жовтневу революцію, війну в Криму, напівголодне існування. У 20-ті роки, коли її, разом з А. Герцик, заарештували, Софія захворіла на сухоти. У 1925 через смерть близької подруги, Аделаїди Герцик, здоров’я Софії погіршується, важким також залишається фінансовий стан. У той же час, Парнок щаслива у відносинах з Ольгою Миколаївною Цубербілер, якій присвячує збірку «Упівголоса» (1928 рік). У 1931-му році знайомиться зі своєю «Сивою музою», вченою-фізиком Ніною Вєдєнєєвою, присвячує їй цикли «Велика Ведмедиця» та «Непотрібне добро» (1932) Починаючи від зими 1932-го року тяжко хворіє, прикута до ліжка. 25 серпня 1933 року у 49-літньої Софії Парнок в селі Керенське під Москвою стається гострий інфаркт, наступного дня вона помирає. Похована 29 серпня 1933 року на Введенському (Німецькому) кладовищі у Москві, Лєфортово. Родина Софії Парнок:
ТворчістьУ 1906 році починає друкувати вірші, схвально сприймані критикою. Пізніше знайомиться зі світилами російської інтелігенції, як-от: Софія Чацкіна та Яків Сакер, О. Блок, М. Кузмін, В. Іванов, Ф. Сологуб, М. Волошин, Анна Ахматова. З 1913 року співпрацювала з журналом Північні нотатки, де, крім віршів, публікувала переклади з французької та критичні статті під псевдонімом Андрій Полянін. Літературну критику Парнок високо цінувало сучасне їй мистецьке коло; її статті відрізнялися рівним, доброзичливим тоном, виваженою оцінкою переваг і своєрідності конкретної поезії та особистості, що стоїть за нею. Парнок належать стислі і чіткі характеристики творчості Мандельштама, Ахматової, Ходасевича, Ігоря Сєвєряніна та інших провідних поетів і поетес 1910-х рр.; Визнаючи талант ряду акмеїстів, вона, однак, відкидала акмеїзм як школу. Парнок належить (не характерний для неї за тоном, але показовий для її уявлень про мистецтво) один з найяскравіших виступів проти Валерія Брюсова, «що грає роль великого поета» (1917). У Судаку після 1917 року знайомиться з композитором А. Спендіаровим і за його проханням розпочинає роботу над лібрето опери «Алмаст», у той же час продовжуючи публікувати власні вірші. У 1922 році, повернувшись до Москви, займалася літературною і перекладацької роботою. Була однією з засновників об'єднання «Ліричне коло» і кооперативного видавництва «Вузол». Протягом 1929—1930-рр. триває утвердження опери «Алмаст», у Великому театрі. 24 червня відбулася її тріумфальна прем’єра, яка засвідчила талант Софії. Парнок не примикала до жодного з провідних літературних угруповань. Вона критично ставилася як до новітніх течій в сучасній їй літературі, так і до традиційної школи. Її поезію відрізняє майстерне володіння словом, широка ерудиція, музичний слух. У її останні збірки проникають розмовні інтонації, відчуття «повсякденності» трагедії; багато віршів присвячені дослідниці теоретичної фізики Ніні Вєдєнєєвій — «Сивій музі». Публікації
Пам'ятьНа похороні Софії Парнок були Борис Пастернак, Густав Шпет, Ольга Цубербілер, Людмила Ерарська, Ніна Вєдєнєєва, Владислав Ходасевич, Володимир Волькенштейн та ін. У некролозі В. Ходасевич написав: «Нею було видано багато книг, невідомих широкій публіці - тим гірше для публіки». У 2002 році в рамках проекту «АЗІЯ +» співачка, поетеса і композиторка Олена Фролова випустила CD пісень на вірші Парнок «Вітер з Віоголоси».
Примітки
Посилання
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
