|
Панібудьласка Володимир Федорович
Володимир Федорович Панібудьласка (14 липня 1929, Петриківка — 26 липня 2011) — український історик, політолог, дослідник історії міжнаціональних відносин, доктор історичних наук (з 1976 року), професор (з 1981 року)[1]. Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (за 1984 рік)[2]. БіографіяНародився 14 липня 1929 року в селі Петриківці (нині селище міського типу Дніпропетровської області). По закінченні середньої школи вчився живопису в Дніпропетровському художньому училищі, потім у художньому інституті[1]. 1954 року закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював вчителем школи № 54 міста Дніпропетровська[3]. У 1958–1961 роках — аспірант кафедри історії КПРС Київського державного університету. У 1961 році, під керівництвом Й. Д. Ремезовського, захистив кандидатську дисертацію на тему: «Комуністична партія — організатор і керівник комсомолу України. 1919—1920 рр.». Після захисту працював молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником Інституту історії партії при ЦК КПУ. У 1964–1977 роках — молодший науковий співробітник відділу історії соціалістичного і комуністичного будівництва, старший науковий співробітник відділу історії комуністичного будівництва Інституту історії АН УРСР. У 1976 році захистив докторську дисертацію на тему: «Зміцнення дружби і інтернаціональної єдності народів СРСР в умовах розвинутого соціалізму». У 1977–2009 роках — завідувач кафедри історії КПРС і наукового комунізму Київського інженерно-будівельного інституту, керівник кафедри політичних наук[3]. Після переходу на викладацьку роботу продовжував займатися науково-дослідною діяльністю. Був членом правління секції суспільних наук Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, працював на керівних посадах у товаристві «Знання»[3]. У 1990-х роках очолював науково-експертну раду Міністерства освіти й науки України за фаховим напрямом «Історія», а також працював в її секції «Філософія та історія», був членом редколегій «Українського історичного журналу» й часопису «Проблеми міграції», керівником наукової програми «Етнонаціональна історія України». Під його керівництвом і за його авторством вийшли:
Вченого було обрано академіком українських академій історичних та політичних наук. У 2001 році йому присвоєне почесне звання заслуженого діяча науки й техніки України. У 2007 році, указом Президента України, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Наукова діяльністьТривалий час досліджував проблеми історії СРСР, УРСР, проблеми міждержавних та міжнаціональних відносин, історії КПРС, КПУ, комсомолу, виховної роботи з молоддю тощо. В останні роки, особливо з 1991 року, почав активно розробляти політологічну тематику. Його наукова діяльність була сконцентрована навколо питань соборності України, консолідації українського суспільства, етнонаціональної історії України та політології[1]. Основні праці:
Був членом редакційних колегій та авторських колективів фундаментальних видань «Історія Української РСР» й «Історія міст і сіл Української РСР»[3]. Підготував 3 докторів та понад 30 кандидатів наук[3]. Примітки
Література
Джерела |
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
