Паламарчук Іван Григорович
Іва́н Григо́рович Паламарчу́к (нар. 1911 — пом. 16 грудня 1952) — український журналіст, поет, член ОУН, жертва сталінського терору і в'язень ГУЛАГу. БіографіяНародився у 1911 році в селі Чорна Чорнянського району Одеської області (тепер — Подільський район Одеської області). Жив і працював в Одесі. Член ОУН. Заарештований у 1944 році. Відбував каторгу на Воркуті, у таборі суворого режиму Річлаг, на шахті «Капітальна», де товаришував, зокрема, з латвійським юристом і письменником Артуром Звейніксом і вояком УПА Ярославом Мартинцем. Разом з Звейніксом, Мартинцем та іншими українськими патріотами організував у концтаборі антирадянську організацію. Її члени писали листівки-звернення, в яких розповідали про злочини СРСР — штучний Голодомор 1932—1933 років, злочини Сталіна і його оточення в роки війни, знищення царської сім'ї, старої інтелігенції, військових спеціалістів, розкуркулення, насильницьке запровадження колгоспів, сталінські репресії. Також описували каторжне життя політв'язнів, знущання над ними в тюрмах і концтаборах, депортацію народів та ряд інших злочинів. Листівки завжди починалися словами про те, що Сталін є ворогом усіх народів СРСР номер 1. Закінчувалися словами «Смерть Сталіну!». Крім цього, один із учасників організації, Костя Лісовий, намалював картину «Трупи під брамою концтабору». Зобразив побитих втікачів з написом «Это будет с каждым, кто попытается бежать». Картину — вирізав на листі гуми, щоб робити відтиски на папері. Під керівництвом Паламарчука вирізали на гумі також і тексти листівок. Все це вкладали в конверти із заздалегідь написаними однією рукою адресами. Листи пакували в консервні бляшанки, які запаювали оловом. Всередину вкладали щось важке, щоб вага банки була подібною до справжньої тушкованки. Паламарчук вмовив двох німців-спецпоселенців виносити банки із шахти. У багатьох учасників організації на волі в різних містах і селах СРСР були надійні друзі. Німці вкладали банки в фанерні пачки і посилали цим адресатам. Адресати розрізали банки і діставали листи, які потім опускали в поштові скриньки різних населених пунктів і розсилали по всьому СРСР. Листівки розсилали передовикам виробництва, Героям соцпраці, вчителя шкіл, тощо, адреси яких брали з газет. Крім цього, частину запакованих листівок члени організації ховали у вагони з вугіллям, що розвозили по СРСР. Такі розсилки робили біля трьох років. Дехто з адресатів відносив листи до КДБ. Але відправників довго не могли вирахувати. Доки в одному з кінотеатрів Воркути хтось не жбурнув в зал з балкона пачку таких листівок. У КДБ зрозуміли, що автори листівок знаходяться на Воркуті. З часом — їх вирахували[1]. Арешт, суд і смертьПо цій справі арештували 12 чоловік. Паламарчука — 4 лютого 1952 року. Арештованих катували. Судив групу із шахти «Капітальна» військовий трибунал Біломорського військового округу восени 1952 року. 16 жовтня Івана Паламарчука, Ярослава Мартинця, Артура Звейнікса та Костю Лісового — засудили до розстрілу. Вирок виконали 16 грудня 1952 року у місті Вологда. Івану Кримусю, Дмитрові Назаруку, двом німцям та ще чотирьом арештованим — дали по 25 років. РодинаДружина Паламарчука порвала з ним відносини (ймовірно — примусили), а сина — віддала до дитбудинку. Влітку 1962 року хлопця (ймовірно — Віктора) знайшов письменник Володимир Караташ, який 2,5 місяці сидів в одній камері з Костею Лісовим, а з Паламарчуком — говорив близько двох годин через стіну, коли той ще був живий; після суду — Караташ відбував ув'язнення у штрафному концтаборі Джезказгана разом з Іваном Кримусем та Дмитром Назаруком. Караташ розповів синові Паламарчука про батька. Хлопець тоді вчився на першому курсі Одеського університету, на факультеті іноземних мов, на англійському відділенні. Станом на початок 2010-х років Володимир Караташ припускав, що син Паламарчука на той момент ще жив в Одесі. Поетична творчістьЯк поет, Паламарчук був на особливому обліку в таборі Річлаг. Під час обшуку взимку 1951 року у нього знайшли вірші, за що оперуповноважений Ільїчов посадив поета у карцер. Вже після смерті Паламарчука його вірші, написані на цигарковому папері, приніс іншому в'язню і теж письменнику, Володимиру Косовському, один із табірних друзів Паламарчука, забравши на шахті зі схованки. За ніч Косовський їх вивчив напам'ять. А на початку 90-х — надіслав до альманаху творчості колишніх політв'язнів «Біль». Вони увійшли до 3-го випуску альманаху, який вийшов у 1993 році[2]. Образ у мистецтві
Зразки поезіїОстаннє слово В. Косовському Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
