Операція Highjump (1946—1947)

Повітряне узбережжя США. Вертоліт HNS-1 пролітає над цільовою групою 68.2 ВМС США у водах Антарктики під час операції «Хайджамп».

Контр-адмірал Річард Берд, центр, роз'яснює план колегам з операцій Highjump у їхньому таборі Little America IV.

Військово-морський флот США Дуглас R4D Skytrain на станції Little America IV в Антарктиді під час операції Highjump.

Операція Highjump (OpHjp, «Високий стрибок», офіційна назва — англ. The United States Navy Antarctic Developments Program, 1946 - 1947 — Програма ВМС США з освоєння Антарктики, 1946—1947) — американська антарктична експедиція, організована ВМС США в 1946 році. Її мета — дослідження Антарктиди.

Операція розпочалася 26 серпня 1946 року і закінчилася в кінці лютого 1947, на шість місяців раніше планового терміну, через ранній прихід антарктичної зими (за офіційною версією).

Керівництво операцією

Кодову назву експедиції «Операція Хайджамп» («Високий стрибок») дав Честер Вільям Німіц — начальник оперативного штабу ВМС США та головнокомандувач тихоокеанського флоту США під час Другої світової війни, адмірал флоту.

Завдання експедиції згідно з інструкцією:

• випробування особового складу й техніки в екстремальних погодних умовах;
• встановлення американського суверенітету над якомога більшою територією;
• з'ясування можливості організації та обслуговування антарктичних баз;
• проведення наукових досліджень й зібрання геологічних, метеорологічних та географічних матеріалів.

Спочатку командувати операцією було доручено контрадміралу Річарду Крузену^[en], який брав участь в експедиції Річарда Берда (1939—1941). В останній момент Крузен очолив «Операцію Нанук», що попрямувала влітку до Гренландії.

Командувачем військової експедиції призначили Річарда Берда, хоча він ніколи не командував військовими кораблями та не брав участі у військових діях. Контрадмірал Берд був видатним мандрівником, дружив з колишнім президентом Рузвельтом й користувався величезним впливом.

Пізніше керівництво експедиції прийшло до висновку, що її головною метою має стати[1] :

• аерофотографування всієї берегової лінії Антарктиди;
• аерофотографування внутрішніх районів материка;
• організація антарктичних баз;
• наукові дослідження.

Літакам належало здійснювати регулярні рейси над континентом, фотографуючи його поверхню. У разі виконання програми вся берегова смуга Антарктиди була б покрита аерофотознімками.

Розділення експедиції

В грудні 1946 року кораблі Атлантичного та Тихоокеанського флотів США рушили на південь.

Склад оперативної групи[2] :

• 13 кораблів, у тому числі два криголами берегової охорони, один авіаносець, гідро-авіатранспорт і підводний човен;
• 33 літаки;
• 4700 військовослужбовців і 25 вчених.

До складу експедиції входили: Лінкольн Елсворт- полярний дослідник, льотчик; Честер У. Німіц- начальник оперативного штабу ВМС; Річард Крузен, контр-адмірал.

Експедиція була розділена на три групи: центральну, що йшла до шельфового льодовика Росса, західну, що прямувала до островів Баллені і далі на захід навколо континенту до гринвіцького меридіану, і східну, що рухалась до острова Петра I і далі на схід — назустріч західній групі.

Центральна група

30 грудня 1946 року центральна група наблизилася до острова Скотта, після чого криголам провів кораблі в Китову бухту.

15 січня 1947 року для будівництва бази, та злітно-посадкових смуг, відбулося вивантаження на берег техніки та матеріалів. Місце було вибрано поблизу колишньої станції Берда[1].

25 січня 1947 року авіаносець «Філіппінське море» з шістьма транспортними літаками R4D на борту досяг острова Скотта. Через кілька днів усі літаки перелетіли на берегову базу. Місія авіаносця закінчилася, і він повернувся додому.

У лютому почалися польоти вздовж берегової лінії й углиб материка, в ході яких проводилася аерофотозйомка. Берд двічі здійснив політ до Південного полюсу. До середини місяця погода зіпсувалася, а після 20-го числа польоти через метеоумови довелося остаточно згорнути. Всі члени експедиції були евакуйовані з бази 23 лютого 1947 року.

Західна група

25 грудня 1946 року західна група досягла кромки льодів на північний схід від островів Баллені. В той же день розпочалися польоти гідролітаків над Антарктидою. За весь період робіт вдалося зняти берегову смугу в інтервалі від 165 ° до 65 ° сх. д., та значні ділянки в глибині материка. Західній групі заважали працювати сильні тумани[3].

Східна група

Через сніжні заряди та часті шторми робота пілотів східної групи була небезпечною. Проте вони виконали знімання берегової зони від 70° до 130° з. д., завдяки чому були уточнені карти берегів двох морів — Беллінсгаузена та Амундсена.

Наукові досягнення експедиції

Всього було знято майже 9 тис. км берегової лінії, що складає половину її загальної протяжності (17 968 км) та майже 70 тисяч аерофотознімків узбережжя і внутрішніх районів Антарктиди. Багато знімків було без прив'язки до пунктів з точними координатами. Експедиція під кодовою назвою «Операція Віндмілл» («Вітряк») встановила необхідні контрольні точки у 1948 році, тим самим виправивши цю ситуацію[3].

Масштабність, засекреченість операції та її різке згортання у лютому 1947 року породили багато чуток. Підозрювали, що головна мета операції полягала в ліквідації секретної гітлерівської бази.

Галерея

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Примітки

1. 77 самых знаменитых путешествий и экспедиций / А. Шемарин. — М : Мир энциклопедий Аванта+, Астраль, 2010. — С. 300. — ISBN 978-5-98986-379-2. (рос.)
2. 77 самых знаменитых путешествий и экспедиций / А. Шемарин. — М : Мир энциклопедий Аванта+, Астраль, 2010. — С. 299. — ISBN 978-5-98986-379-2. (рос.)
3. 77 самых знаменитых путешествий и экспедиций / А. Шемарин. — М : Мир энциклопедий Аванта+, Астраль, 2010. — С. 301. — ISBN 978-5-98986-379-2. (рос.)