Операція «Unified Protector» (укр.Об'єднаний захисник) — спільна операція НАТО та міжнародної коаліції в Лівії. Перша операція НАТО проти однієї з найбільших арабських країн на Африканському континенті, і перша не за ініціативи Сполучених Штатів Америки.
З лютого 2011 року в Бенгазі, що на сході Лівії, почалися мирні акції протесту проти правління тодішнього лідера Лівії Муамара Каддафі. Демонстрації згодом поширилися по всій країні, а число жертв з кожним днем почало зростати. У відповідь на це Рада Безпеки ООН прийняла 26 лютого2011 року резолюцію 1970, в якій висловила серйозну занепокоєність з приводу ситуації, що склалася в країні і наклала ембарго на постачання зброї в Лівії.
Після прийняття резолюції 1970 і з посиленою міжнародною увагою з приводу цієї кризи, НАТО активізувала свою діяльність у Середземному морі. Система дальнього виявлення радіолокації і попередження АВАКС надавала НАТО докладну інформацію про рухи в лівійському повітряному просторі[5][6]. Після того, як ситуація в Лівії набагато погіршилася, 17 березня2011 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1973, в якій засудила порушення прав людини, включаючи довільні затримання, насильницькі зникнення, тортури і страти[7]. Вона також затвердила активні заходи, у тому числі безпольотну зону, а також уповноважила держави-члени, діючи у відповідних випадках за посередництвом регіональних організацій, використовувати всі необхідні заходи для захисту цивільних осіб і населених районів.
З прийняттям резолюції Ради Безпеки ООН кілька членів ООН прийняли негайні військові дії для захисту цивільних осіб у рамках операції «Світанок Одіссея». Цю операцію, яка не була під командуванням і контролем НАТО, було проведено багатонаціональною коаліцією на чолі зі Сполученими Штатами Америки.
31 березня2011 року Альянс також долучився до операції в Лівії і прийняв єдине управління міжнародних військових зусиль. Операцію назвали — «Об'єднаний захисник» (англ.Unified Protector).
Під впливом революцій в Тунісі та Єгипті (2010—2011)[8] проти 42-річного правління лідера Лівійської Арабської Джамахірії Муамара Каддафі розпочалося повстання. Протести переросли з мирних акцій у силове протистояння після інциденту, що трапився у місті Бенґазі 16 лютого. Натовп, розлючений арештом одного з правозахисників, зібрався біля будівлі місцевої адміністрації, вимагаючи його звільнення. Під час демонстрації, в якій узяли участь близько 600 осіб, лунали заклики до відставки уряду. Протестувальники кидали у бік правоохоронців пляшки з запальною сумішшю. Під час зіткнень постраждало 38 осіб. За однією з версій, демонстранти були родичами ув'язнених в тюрмі Абу-Салім, які загинули в результаті придушення бунту 29 червня1996 року, а заарештований правозахисник представляв їхні інтереси. Як наслідок, влада звільнила з тюрми Абу-Салім 110 членів «Ісламської групи лівійської боротьби».
На наступний день відбулися масові акції по всій країні, а основні протистояння зосередились в містах Бенґазі, Аль-Байда, Зентані, Ріджбані та Дарні[9]. Після жорсткого придушення з боку поліції загинули від 17 до 59 демонстрантів. «День гніву» в Лівії приурочено до п'ятої річниці акції протесту 2006 року, в яких було вбито двох осіб.
Антиурядові хвилювання в Бенгазі переросли в збройний заколот. Глава МВС Лівії генерал армії Абдуль Фаттах Юніс порвав з Каддафі і закликав армію переходити на бік протестуючих. Як наслідок цього, збройні сили Лівії фактично розділилися на частини, що перейшли на бік повстанців[10], і ті, які залишилися у підпорядкуванні уряду, що перебуває в Триполі. Авіацією було завдано удар по бунтівній військовій базі в Бенгазі.
20 лютого міжнародне співтовариство підірвала «інформаційна бомба» (за оцінкою російської газети «Комсомольська правда»), згідно з якою лівійська влада розстріляла демонстрацію протесту з кулеметів. За повідомленням телеканалу Аль-Джазіра з посиланням на лівійських правозахисників загинули близько 200 чоловік, близько 800 отримали поранення.
В кінці лютого Киренаїка, Бенгазі і Тобрук перейшли під частковий контроль бунтівників. Лівійська влада залишила спроби повернення контролю над регіонами. 26 лютого бунтівники проголосили в Бенгазі тимчасовий уряд Лівії на чолі з колишнім міністром юстиції країни Мустафою Мухаммедом Абдель-Джалілем.
21 лютого2011 року посол від Лівії Ібрагім Даббаші звернувся до ООН з проханням встановити заборону на польоти на території Лівії, щоб відрізати Триполі (головне місто сил Каддафі) від постачань зброї і найманців, а також убезпечити цивільне населення від повітряних ударів. Пізніше 28 лютого2011 року прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон заявив про створення безпольотної зони над Лівією для запобігання перекидання найманців Каддафі та використання літаків і вертольотів проти цивільного населення.
7 березня2011 року представник від США в НАТОІво Даалдер заявив, що НАТО буде стежити за бойовими діями в Лівії цілодобово за допомогою літаків Boeing E-3 Sentry. У той же день анонімне джерело заявило, що Велика Британія і Франція вже склали резолюцію про створення безпольотної зони, яка буде розглядатися у ООН в той же тиждень. Рада співробітництва арабських держав Перської затоки також закликала Раду Безпеки ООН вжити всіх заходів для захисту цивільного населення Лівії.
9 березня року 2011 біля узбережжя Лівії вже перебували ВМС США, в які входив авіаносець USS Enterprise. Канада відправила фрегат HMCS Charlottetown (FFH 339) для посилення військового впливу Заходу в регіоні. Міністр оброни Канади Пітер Маккей заявив, що для Канади, як і для НАТО, це вимушені заходи і що Канада готова зробити свій внесок у створення безпольотної зони, якщо ООН і НАТО приймуть рішення про її запровадження.
12 березня2011 року Ліга арабських держав також закликала ООН до створення безпольотної зони для захисту цивільного населення.
15 березня2011 року ліванським послом Найоті Саламом була представлена резолюція про створення безпольотної зони, яка була відразу ж підтримана Великою Британією та Францією.
17 березня2011 року Рада Безпеки ООН згідно з сьомою частиною Статуту ООН прийняла Резолюцію Ради Безпеки ООН 1973, за яку проголосувало 10 з 15 членів. Голосів «проти» не було. Резолюція дає право знищувати будь-які війська, що становлять загрозу для повсталих, тільки за допомогою ударів з повітря.
Віце-адмірал США заявив що американська частина операції буде мати назву «Світанок Одіссея»[11] і буде спрямована на запобігання лівійської влади використовувати збройні сили проти лівійського народу. Деякі інші країни-учасниці конфлікту назвали операцію по-своєму. Так, з 19 березня почалася французька операція зі створення безпольотної зони «Харматан», а трохи пізніше канадська операція «Мобайл».
22 березня2011 року ООН звернулася із закликом до НАТО, аби остання долучилася до сил міжнародної коаліції з метою запобігти постачання озброєнь і пов'язаних з ними матеріалів у Лівії, і погодившись почати операцію з дотримання ембарго на постачання зброї в країні. На наступний день кораблі НАТО, що діяли у Середземному морі, почали відрізати потік зброї і найманців у Лівію морським шляхом[12].
Командування
Північноатлантична рада НАТО ухвалила рішення про прийняття командування міжнародною військовою операцією ООН в Лівії від США та уповноважила Стратегічне командування ОЗС НАТО в Європі на військові дії в Лівії. Командувачами операції призначено Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил в Європі Джеймса Ставрідіса (ВМС США), заступника верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі канадського генерала Шарля Бушара (ВПС Канади), командувача союзними військово-морськими силами італійського віце-адмірала Рінальдо Вері, а командувача союзними військово-повітряними — генерал-лейтенанта Ральфа Джодіса (ВПС США)[13].
↑ абвгАрхівована копія. Архів оригіналу за 31 жовтня 2011. Процитовано 8 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 8 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
