Облога Еретрії

Облога Еретрії
Греко-перські війни
Карта походів Дарія I в Грецію
Дата 490 до н. е. Місце Еретрія, Евбея Результат перемога персів
Сторони
Еретрія	Персія
Командувачі
невідомо	Датіс, Артаферн II
Сили
бл. 8 000 чоловік, 40 кораблів	бл. 20 000—60 000 чоловік, 600 кораблів

Облога Еретрії (490 до н. е.) — облога і взяття перськими військами грецького міста Еретрії під час походу Датіса і Артаферна до Греції.

Перше перське вторгнення стало відповіддю на участь греків у Іонійському повстанні, коли еретрійці і афіняни послали сили на допомогу містам Іонії, що бажали звільнитися від перського панування. Еретрійцям і афінянам вдалося захопити і спалити Сарди, але потім вони були змушені відступити з великими втратами. Перський цар Дарій I вирішив помститися Афінам і Еретрії.

Після того, як Іонійське повстання було остаточно розгромлено персами в битві при Ладі, Дарій став будувати плани завоювання Греції. У 490 році до н. е. він відправив військово-морські сили під командуванням Датіса і Артаферна в Егейське море, наказавши підпорядкувати Кіклади, а потім провести каральні експедиції проти Афін і Еретрії. Після успішної кампанії в Егейському морі перси підпливли до Евбеї і взяли в облогу Еретрію. Облога тривала шість днів до того часу, як п'ята колона з еретрійської знаті здала місто персам. Місто було розграбоване, а населення поневолене за наказом Дарія. Полонені еретрійці були відправлені до Персії і поселені як колоністи у Кіссії[1].

Після падіння Еретрії перський флот відплив до Афін і кинув якір у Марафонській бухті. Афінська армія рушила проти них і перемогла в знаменитій Марафонській битві, яка поклала кінець першому перському вторгненню.

Джерела

Основним джерелом інформації про греко-перські війни є праця грецького історика Геродота. Геродот, якого називають «батьком історії»[2], народився в 484 році до н. е. в Галікарнасі в Малій Азії (тоді знаходився під перським пануванням). Приблизно в 440–430 роках до н. е. він написав свою працю «Історія», в якій спробував виявити причини греко-перських воєн, які для нього були відносно недавньою подією (війни закінчилися в 449 році до н. е.)[3]. Підхід Геродота був цілком новий, принаймні в західному суспільстві; він, схоже, відкрив саму «історію» в тому значенні, в якому ми її знаємо[3]. Історик Голланд писав: «Вперше літописець поставив перед собою завдання простежити причини конфлікту»[3].

Деякі наступні історики, незважаючи на те, що йшли по його стопах, критикували Геродота, починаючи з Фукідіда[4][5]. Проте Фукідід вирішив почати свою історію з того місця, де зупинився Геродот (облога Сеста), так як, мабуть, розумів, що «Історія» Геродота була достатньо повною і не потрібно було її переписувати[5]. Плутарх критикував Геродота в своєму есе «Про підступності Геродота», називаючи Геродота «Філобарбар» («Люблячий варварів»)[6]. У Європі в епоху Відродження Геродота в основному оцінювали негативно, але тим не менш його працю багато читали[7]. Але починаючи з XIX століття його репутація поліпшується завдяки археологічним знахідкам, які неодноразово підтверджували його версію подій[8]. У наш час переважає точка зору, що Геродот взагалі виконав чудову роботу у своїй «Історії», але до деяких з його конкретних даних (наприклад, чисельність армії і дати) слід ставитися скептично[8]. Проте деякі історики все ще вважають, що Геродот придумав більшу частину своєї історії[9].

Сицилійський історик Діодор Сицилійський написав у I столітті до н. е. працю «Історична бібліотека», в якій він також описує греко-перські війни, ґрунтуючись на роботі історика Ефора. Він багато в чому згоден з Геродотом[10]. Греко-перські війни також описані, але менш докладно, у інших стародавніх істориків, у тому числі у Плутарха і Ктесія Кнідського, які посилаються на інших авторів, наприклад, на драматурга Есхіла. Археологічні знахідки, наприклад, Зміїна колона, також підтверджують деякі дані Геродота[11].

Передісторія

Причини першого перського вторгнення в Грецію беруть свій початок в Іонійському повстанні, яке є першим етапом греко-перських війн. Проте воно було також результатом довгострокової взаємодії між греками і персами. У 500 році до н. е. Перська імперія була ще відносно молодою і дуже експансіоністською, але повстання в підвладних землях були не так вже й рідкісні[12][13][14]. Перський цар Дарій фактично був узурпатором і довгий час боровся з повсталими[12]. Ще до Іонійського повстання Дарій почав експансію в Європі, підпорядкував Фракію і змусив Македонію вступити в союз з ним. Спроби подальшої експансії в Грецію були неминучими[13]. Проте Іонійське повстання стало прямою загрозою цілісності Перської імперії, а для держав материкової Греції було потенційною загрозою для їх майбутньої стабільності[15][16].

Дарій I в зображенні грецького художника. IV ст. до н. е.

Іонійське повстання почалося з невдалої експедиції проти Наксоса, яка була спільним походом перського сатрапа Артаферна і тирана Мілета Аристагора[17]. Згодом Артаферн вирішив усунути Аристагора від влади, але не встиг це зробити, так як Аристагор зрікся престолу і оголосив про введення в Мілеті демократії[17]. Інші іонійські міста наслідували його приклад (там усунули призначених персами тиранів) і оголосили свої міста демократичними[17][18]. Потім Аристагор звернувся до полісів балканської Греції з проханням про допомогу, але тільки в Афінах і Еретрії погодилися відправити війська[19].

Причини, через які Еретрія надала допомогу іонійцям, до кінця не ясні. Можливо, головною причиною була економічна: Еретрія була торговим містом, а її торгівлі заважало панування персів в Егейському морі[19]. Геродот припускає, що еретрійці підтримували повстанців у подяку за допомогу мілетян у війні проти Халкіди[20].

Афіняни та еретрійці послали флот з 25 трієр у Малу Азію на допомогу повстанцям[21]. Там грецької армії вдалося спалити нижню частину Сард[22]. Але на цьому успіхи закінчилися і на зворотному шляху, коли їх переслідували перські вершники, вони зазнали великих утрат. Незважаючи на те, що їхні дії були безрезультатними, еретрійці та афіняни розгнівали Дарія, тому він вирішив помститися обом містам[23]. У битві при Ладі (494 рік до н. е.) основні сили іонійців були розгромлені перським флотом, а до 493 року до н. е. повстання було повністю придушене[24]. Під час повстання Дарій розширив кордони імперії до островів на сході Егейського моря[25] і Пропонтиди, що не були перськими володіннями до повстання[26]. Після його придушення перси почали планувати, як їм ліквідувати загрозу з боку Греції і покарати Афіни та Еретрію[27].

У 492 році до н. е. Дарій послав експедицію в Грецію під командуванням Мардонія. Мардоній повторно завоював Фракію і змусив Александра I Македонського вступити в союз з Персією, але через загибель флоту експедицію довелося закінчити[28]. У 490 році до н. е. Дарій вирішив відправити флот на чолі з Артаферном (сином сатрапа Лідії) і мідійцем Датісом. Мардоній був поранений в попередній кампанії і впав у немилість. Метою походу було завоювати Кікладські острови, покарати Наксос (який відбив напад персів у 499 році до н. е.), а потім змусити Афіни і Еретрію підкоритися або зруйнувати ці міста[29]. Перси взяли Наксос, а в середині літа підпливли до Евбеї.

Коли еретрійці дізналися, що перси збираються напасти на них, вони звернулися до афінян з проханням надіслати підкріплення[30]. Афіняни відповіли згодою і відправили 4000 афінських колоністів з евбейського міста Халкіди на допомогу еретрійцям[30]. Ці колоністи були поселені в Халкіді після перемоги Афін над Халкідою близько 20 років тому[31]. Однак, коли ці афіняни прибули в Еретрію, один впливовий еретрієць Есхін порадив їм піти[30]. Афіняни послухалися поради Есхіна, «переправилися в Ороп і врятувалися»[32].

Еретрійці не змогли виробити чіткого плану дій; за словами Геродота, «вони закликали на допомогу афінян, але згоди між ними не було». Пропонувалися три різних плани — одні хотіли здатися персам, прагнучи отримати з цього користь, інші хотіли бігти в гори на Евбеї, а треті хотіли битися[30]. Однак, коли перси висадилися на їх території, було прийняте рішення не залишати міста і спробувати витримати облогу[32].

Сили сторін

Еретрійці

Геродот не наводить даних про чисельність еретрійців. Ймовірно, в обороні міста брала участь більшість громадян міста, але чисельність населення Еретрії невідома.

Перси

Трієра (трирема), основний тип суден, що використовувався греками і персами.

За Геродотом відправлений Дарієм флот складався з 600 трієр[33]. Геродот не наводить даних про чисельність перської армії, лише заявивши, що піхота була «численним і прекрасно спорядженим військом»[33]. Що стосується інших стародавніх джерел, поет Сімонід, ще один сучасник подій, називає кількість у 200 000, в той час як більш пізній письменник, римлянин Корнелій Непот писав про 200 тисяч піхоти і 10 000 вершників, з яких тільки 100 тисяч билися у битві[34], Плутарх[35] і Павсаній[36] називають число 300 тисяч, також як і словник Суда[37]. Платон і Лісій стверджували, що персів було 500 тисяч[38][39], а Юстин — 600 000[40].

Сучасні історики оцінюють чисельність піхоти від 20 000 до 100 000 з консенсусом, можливо, 25 000[41][42][43][44]; чисельність вершників вони визначають як 1000 осіб[41].

Облога

Геродот про облогу Еретрії[32]
Перси ж пристали до берега коло Тамін, Херей та Егілії в Еретрійській області. Оволодівши цими містечками, перси негайно ж стали висаджувати свою кінноту і приготувалися до битви. Еретрійци ж вирішили не виходити з міста і не вступати в бій. Вони дбали тільки про захист свого міста, так як зрештою прийняли рішення не залишати його. Шість днів йшла жорстока сутичка біля стін міста і з обох сторін полягло багато воїнів. На сьомий же день Євфорб, син Алкімаха, і Філагр, син Кінея, — два знатних еретрійських городянина — зрадили і здали місто персам. Перси увійшли в місто, розграбували і спалили храм як відплату за спалене святилище в Сардах, а жителів за велінням Дарія навернули в рабство.

Еретрійці обрали стратегію оборони[32]. В будь-якому разі, так як перська армія тільки два рази зазнавала поразки в минулому столітті, а греки боролися з персами поки що безуспішно, це, ймовірно, було розумною стратегією[45]. Так як перси прибули на кораблях, цілком імовірно, що у них було мало облогових машин[46].

Перси пристали до берега в трьох різних місцях, висадилися і попрямували прямо до Еретреї. Потім вони почали облогу міста. Замість того, щоб пасивно оточити місто, перси, схоже, енергійно атакували стіни. Геродот писав, що боротьба була запеклою і обидві сторони зазнали важких втрат. Проте після шести днів боїв два знатних еретрійця Євфорб і Філагр відкрили ворота персам. Перси увійшли в місто, розграбували його, спалили храми і святилища в помсту за спалення Сард. Ті громадяни, які були захоплені в полон, були навернені в рабство за наказом Дарія[32].

Наслідки

Перси пробули у Еретрії кілька днів і попливли до узбережжя Аттики[47]. Вони залишили полонених еретрійців на острові Егілія перед висадкою в Марафонській бухті в Аттиці[47][48]. Наступною метою персів були Афіни. Афіняни рушили зі свого міста проти перських військ і заблокували виходи з Марафонської рівнини[49]. Через кілька днів афіняни і платейці, які приєдналися до них, нарешті вирішили напасти на персів і здобули перемогу в знаменитій битві при Марафоні[50]. Після бою перси, яким вдалося вижити, бігли до своїх кораблів, взяли еретрійців з Егілії[50], а потім відпливли назад у Малу Азію[51].

Коли перський флот прибув у Малу Азію, Датіс і Артаферн передали полонених еретрійців Дарію[1]. Він не заподіяв їм шкоди і поселив їх у місті Ардерікка в Кіссії[1]. Вони жили там, зберігаючи свої звичаї і мову, і в той час, коли Геродот писав свою «Історію»[1], і коли Александр Македонський завойовував Персію[52].

Після закінчення експедиції Дарій почав збирати нову армію, з якою він хотів повністю підпорядкувати Грецію, проте в 486 році до н. е. повстав Єгипет і експедицію довелося відкласти[14]. Дарій помер під час підготовки до походу на Єгипет, трон Персії перейшов до його сина Ксеркса I[53]. Ксеркс придушив Єгипетське повстання і почав підготовку до вторгнення в Грецію[54]. Друге перське вторгнення в Грецію почалося в 480 році до н. е. і спочатку перси досягли певних успіхів у битвах при Фермопілах і Артемісії[55]. Але поразка в битві при Саламіні стала вирішальною[56], а в наступному році греки здобули ще одну велику перемогу при Платеях[57].

Примітки

1. Геродот, VI, 119
2. Цицерон, Про закони I, 5
3. Holland, 2005, с. XVI—XVII.
4. Фукідід. Історія. I, 22
5. Finley, 1972, с. 15.
6. Holland, 2005, с. XXIV.
7. David Pipes. Herodotus: Father of History, Father of Lies. Архів оригіналу за 27 січня 2008. Процитовано 5 грудня 2014.
8. Holland, 2005, с. 377.
9. Fehling, 1989, с. 1—277.
10. Діодор Сицилійський, Історична бібліотека, XI, 28—34
11. Примітка до Геродота IX, 81
12. Holland, 2005, с. 47—55.
13. Holland, 2005, с. 58—62.
14. Holland, 2005, с. 203.
15. Holland, 2005, с. 171—178.
16. Геродот, V, 105
17. Holland, 2005, с. 154—157.
18. Геродот, V, 97
19. Holland, 2005, с. 157—161.
20. Геродот, V, 98
21. Геродот, V, 99
22. Holland, 2005, с. 160.
23. Holland, 2005, с. 168.
24. Holland, 2005, с. 176.
25. Геродот, VI, 31
26. Геродот, VI, 33
27. Holland, 2005, с. 177—178.
28. Геродот, VI, 44
29. Геродот, VI, 94
30. Геродот, VI, 100
31. Геродот, V, 77]
32. Геродот, VI, 101
33. Геродот VI, 95
34. Корнелий Непот, Мильтиад IV
35. Плутарх, Моралии, 305 B
36. Павсаний IV, 22
37. Суда, статья Гиппий
38. Платон, Менексен, 240 A
39. Лисий, Речи, 21
40. Юстин II, 9
41. Lazenby, 1993, с. 46.
42. Holland, 2005, с. 390.
43. Lloyd, 2004, с. 164.
44. Green, 1970, с. 90.
45. Lazenby, 1993, с. 23—29.
46. Lind. Chron. D 1-59 in Higbie (2003)
47. Геродот, VI,102
48. Геродот, VI,107
49. Геродот, VI,103
50. Геродот, VI,115
51. Геродот, VI,116
52. Fox, 1973, с. 543.
53. Holland, 2005, с. 206—207.
54. Holland, 2005, с. 208—211.
55. Lazenby, 1993, с. 151.
56. Lazenby, 1993, с. 197.
57. Holland, 2005, с. 350—355.

Література

Першоджерела

• Геродот. Історія
• Ктесій. Історія Персії (переказана в епітомах Фотія)
• Діодор Сицилійський. Історична бібліотека
• Фукідід. Історія
• Цицерон. Про закони
• Корнелій Непот. Мильтиад
• Плутарх. Мораль
• Павсаній. опис Еллади
• Словник Суда
• Платон. Менексен
• Юстин. Епітома «Історії Філіппа» Помпея Трога
• Лісій. Промови

Англійською мовою

• Holland, Tom (2005). Persian Fire. London: Abacus. ISBN 978-0-349-11717-1.
• Lloyd, Alan Tom (2004). Marathon:The Crucial Battle That Created Western Democracy. Souvenir Press. ISBN 0-285-63688-X.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
• Green, Peter (1970). The Greco-Persian Wars. Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-20573-1.
• Lazenby, JF. (1993). The Defence of Greece 490—479 BC. Aris & Phillips Ltd. ISBN 0-85668-591-7.
• Fox, Robin Lane (1973). Alexander the Great. Penguin. ISBN 0-14-008878-4.
• Fehling, D. (1989). Herodotus and His «Sources»: Citation, Invention, and Narrative Art. Translated by J.G. Howie. Leeds: Francis Cairns. ISBN 0-14-008878-4.
• Finley, Moses (1972). Introduction. Thucydides – History of the Peloponnesian War (translated by Rex Warner). Penguin. ISBN 0140440399.
• Higbie, C. The Lindian Chronicle and the Greek Creation of their Past. Oxford University Press, 2003.

Російською мовою

• Белох, Ю. Освободительные войны. Греческая история. Т. I.
• Вэрри, Дж. (2009). Войны античности от греко-персидских войн до падения Рима. М.: Эксмо. ISBN 978-5-699-30727-2.
• Голицынский, Н. С. (1872). Первая греко-персидская война (500-449). Всеобщая военная исторія древнихъ временъ. СПб.: Типография А. Траншеля.
• Егер, О. Всемирная история. Т. 1. Древний мир. М.: АСТ, Полигон. ISBN 978-5-17-050157-1.
• Кузищин В. И., Гвоздева Т. Б., Строгецкий В. М., Стрелков А. В. (2011). История Древней Греции. М.: Академия. ISBN 978-5-7695-7746-8.
• Курциус Э. (2002). История Древней Греции. Т. I. М.: Харвест. ISBN 985-13-1123-5.
• Лурье С. Я. (1993). История Греции. СПб.: Издательство С.-Петербургского ун-та.
• Сергеев В. С. (2002). История Древней Греции. СПб.: Полигон. ISBN 5-89173-171-1.
• Холмс Р., Эванс М. (2009). Поле битвы. Решающие сражения в истории. СПб.: Питер. ISBN 978-5-91180-800-6.
• Шустов В. Е. (2006). Войны и сражения Древнего мира. Ростов-на-Дону: Феникс. ISBN 5-222-09075-2.
• Энглим С. и др. (2007). Войны и сражения Древнего мира. 3000 год до н. э. - 500 год до н. э. Ростов-на-Дону: Эксмо. ISBN 5-699-15810-3.
• Эретрия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)