Народився 18 грудня1921 року в місті ДемидовСмоленської губернії у театральній родині Володимира Андрійовича Нікуліна. Батько майбутнього актора та клоуна був актором пересувного театру революційного гумору[2].
У 1925 році сім'я Нікуліних переїхала до Москви. Якийсь час навчався в школі № 349, яка вважалась зразковою. Її часто відвідували тогочасні радянські знаменитості. Через неуспішність та невідповідну поведінку Нікуліна було переведено до іншої школи. Поміж навчанням брав участь у драматичному гуртку[3].
У 1939 році був призваний до лав Червоної армії, служив у 115-му зенітно-артилерійському полку. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях під Ленінградом, зазнав контузії, після чого продовжив службу у зенітному дивізіоні біля Колпіно. Періодично виконував роль розвідника. Демобілізувався у 1946 році у званні старшого сержанта. Нагороджений медалями: «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною» та «За відвагу».
Після війни намагався вступити до Всесоюзного державного інституту кінематографії, однак не склав вступні іспити. Згодом розпочав навчання у студії клоунади при Московському цирку на Цвітному бульварі. Дебютував на арені 25 жовтня 1948 року, а з 1949 року став професійним клоуном.
У 1981 році завершив кар'єру циркового артиста і перейшов на адміністративну роботу — став головним режисером цирку на Цвітному бульварі. З 1982 року обіймав посаду директора цього закладу[4].
У 1993—1997 роках працював на телебаченні як ведучий гумористичної програми «Білий папуга». Останньою значною роллю в кіно у Юрія Нікуліна стала поява у фільмі «Опудало».
Помер 21 серпня 1997 року в Москві внаслідок ускладнень після хвороби серця на 76-му році життя. Прощання з артистом відбулося 25 серпня 1997 року в Московському цирку на Цвітному бульварі. Похований на Новодівичому цвинтарі[2].
Почти серьёзно… — М.: Молодая гвардия, 1979. — 576 с. — 130 000 екз.
Почти серьёзно… — М.: Искусство, 1987. — 576 с. — 50 000 екз.
Почти серьёзно… — М.: Терра, 1994; 1995. — 576 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-85255-603-3.
Почти серьёзно… — М.: Вагриус, 1998. — 576 с. — 10 000 екз. — (Серия «Мой 20 век»). — ISBN 5-7027-0732-X.
Почти серьёзно… — М.: Вагриус, 2006. — 608 с. — 3000 екз. — (Серия «Мой 20 век»). — ISBN 5-9697-0234-X.
Почти серьёзно. — М.: АСТ; Зебра Е; ВКТ, 2008. — 752 с. — 5000 екз. — (Серия «Актёрская книга»). — ISBN 978-5-17-055586-4; ISBN 978-5-94663-684-1; ISBN 978-5-226-00742-2.
«10 троллейбусов клоунов»: В 2 книгах. — Самара: Самарский Дом печати, 1993. — 288+320 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-7350-0004-7; ISBN 5-7350-0008-X
Анекдоты от Никулина. — М.: Бином, 1997. — 414 с. — 100 000 экз. — ISBN 978-5-906339-65-2
Анекдоты от Никулина: Выпуск 1. — СПб.: Респекс, 2001. — 96 с., 10 000 екз. — ISBN 5-7345-0245-6.
Анекдоты от Никулина: Выпуск 1. — СПб.: Респекс, 2001. — 96 с., 10 000 екз. — ISBN 5-7345-0246-4.
999+1001 анекдот от Никулина. — М.: Печатные Традиции, 2008. — 512 с. — 2000 екз. — ISBN 978-5-91561-001-8; ISBN 978-5-91561-025-4.
Войтенко В.Нікулін Юрій Володимирович. Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021.
.jpg)
