Никанор (Неслуховський)

Никанор Неслуховський
Arcybiskup Nikanor
Архієпископ Білостоцький і Гданський
5 травня 1966 — 18 липня 1981
Церква: Православна церква Польщі
Попередник: Стефан Рудик
Наступник: Савва Грицуняк
Єпископ Люблінський,
вікарій Варшавської єпархії
21 лютого 1965 — 5 травня 1966
Церква: Польська православна церква
Попередник: Тимотей Шрьоттер
Наступник: Симон Романчук
 
Альма-матер: Віленська духовна семінарія
Діяльність: клерик
Ім'я при народженні: Микола Неслуховський
Народження: 8 березня 1909(1909-03-08)
Рованичі, Мінська область, Білорусь
Смерть: 19 лютого 1985(1985-02-19) (75 років)
Білосток, Польща
Похований: цвинтар церкви Всіх Святих, Білосток, Польща

CMNS: Никанор у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Никанор Неслуховський (пол. Arcybiskup Nikanor, у миру Микола Неслуховський, пол. Mikołaj Niesłuchowski, 8 березня 1909, Рованичі, Ігуменський повіт, Мінська губернія — 19 лютого 1985, Білосток) — єпископ Православної церкви Польщі, архієпископ Білостоцький і Гданський.

Біографія

Народився 8 березня 1909 року в білоруському селі Рованичі в родині псаломщика. Початкову школу закінчив у Острівцях (нині Несвізький район), куди прибув разом з батьками в 1912 році[1].

У 1930 році закінчив Віленську духовну семінарію[1]. У 1934 році закінчив православний Богословський факультет Варшавського університету.

Овдовів у 1944 році, коли його дружина Ольга загинула під час радянсько-німецьких боїв біля села Ячно на Білосточчині. Сам священик був тоді поранений.

9 грудня 1952 митрополит Варшавський Макарій Оксіюк представив собору єпископів Православної церкви Польщі три кандидатури для єпископської хіротонії для заміщення Вроцлавської і Щецинської кафедри: священника Миколу Неслуховського, священика Яна Левяжа і архімандрита Стефана (Рудика). Собор єпископів вибрав останнього[2].

У травні 1953 року в складі делегації Православної церкви Польщі був присутній на Третьому церковно-народному соборі в Софії[3].

У 1964 році, будучи протоієреєм, висвячений у єпископи. Після цього прийняв чернецтво з ім'ям Никанор.

21 лютого 1965 хіротонізований на єпископа Люблінського, вікарія Варшавської єпархії.

Рішенням Архієрейського Собору 5 травня 1966 року призначений єпископом Білостоцькии і Гданським. Настолований 8 травня того ж року.

У 1978 році піднесений до рангу архієпископа, а через два роки отримав право носіння діамантового хреста на клобуці[4][5].

18 липня 1981 року пішов на спокій за станом здоров'я.

Помер 19 лютого 1985 року в Білостоці та був похований на цвинтарі церкви Всіх Святих.

Література

  • S. Dudra, Kościół Prawosławny na ziemiach zachodnich i północnych Polski po II wojnie światowej, Zielona Góra 2004, ISBN 83-89712-37-7
  • P. Gerent: Prawosławie na Dolnym Śląsku w latach 1945—1989. Toruń: Adam Marszałek, 2007, s. 154. ISBN 978-83-7441-468-5.

Примітки

  1. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 21 листопада 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ P. Gerent: Prawosławie na Dolnym Śląsku w latach 1945—1989. Toruń: Adam Marszałek, 2007, s. 154. ISBN 978-83-7441-468-5
  3. ↑ Деяния на третия Църковно-народен събор на «Google Books»
  4. ↑ Pamiętam władykę Nikanora. «Przegląd Prawosławny». 5 (239), maj 2005. ISSN 1230—1078.
  5. ↑ Dudra S.: Kościół Prawosławny na ziemiach zachodnich i północnych Polski po II wojnie światowej. Zielona Góra: 2004, s. 30. ISBN 83-89712-37-7.

Посилання