Неплюєв Іван Іванович

Неплюєв Іван Іванович Неплюев Иван Иванович
Неплюєв Іван Іванович
Файл:Neplyuev v6 p9.gif
Прапор Київський губернатор
1740 — 1741
Прапор Головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду
1741 — 1741
Попередник:	Яків (Джеймс) Кейт
Спадкоємець:	Бутурлін Олександр Борисович
Прапор 1-й Оренбурзький губернатор
1744 — 1758
Спадкоємець:	Давидов Опанас Романович
Прапор Санкт-Петербурзький генерал-губернатор
1762 — 1764
Попередник:	Гольштейн-Бек Петро Август Фрідріх
Спадкоємець:	Глєбов Іван Федорович (з лютого 1767 р.)
Народження:	5 (15) листопада 1693(1693-11-15) маєток Наволок, Новгородський повіт, Московське царство
Смерть:	11 (22) листопада 1773(1773-11-22) (80 років) с. Поддубьє. Нині — с. Поддубьє, Ленінградська область, Росія.
Поховання:	Поддуб'є (Ретюнське сільське поселення)
Національність:	росіянин
Країна:	Російська імперія
Освіта:	Академія морської гвардії^d
Рід:	Неплюєви
Батько:	Неплюєв Іван Микитович
Мати:	Мишецька Марфа Петрівна
Шлюб:	Q121862811?
Діти:	Adrian Neplyuyev^d, Nikolay Neplyuyev^d, Anna Neplyuyeva^d і Q121862923?
Військова служба
Звання:	шаутбенахт
Автограф:
Нагороди:	Орден Святого Андрія Первозванного (1740 р.) Орден Святого Олександра Невського (1762 р.)
Медіафайли у Вікісховищі

Неплюєв Іван Іванович (5 (15) листопада 1693(16931115) — 11 (22) листопада 1773) — представник роду Неплюєвих, дипломат, головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 7 жовтня по 30 листопада 1741 року), Київський губернатор (2 березня 1740 — 7 жовтня 1741 рр.), Оренбурзький губернатор (1744—1758 рр.), Санкт-Петербурзький генерал-губернатор (з вересня 1762 по червень 1763 рр. та з червня по липень 1764 року).

Перші кроки

Батьком І.Неплюєва був новгородський поміщик Неплюєв Іван Микитович (1672—1709), а матір'ю княжна Мишецька Марфа Петрівна (1673—1715).

Після закінчення Нарвської навігаційної школи (в 1715 році) та Петербурзької морської академії (в 1716 році) почав службу гардемарином на Ревельскому флоті. Згодом продовжиав навчання у Венеції[1]

Після успішної здачі в 1720 році іспиту в присутності Петра І був призначений головним командиром над усіма судами, що шикуються в Петербурзі. Потім морську службу змінив на дипломатичну роботу.

Керівництво в Києві та Глухові

Майже два місяці з 7 жовтня по 30 листопада 1741 року працював на посаді Головного командира Правління гетьманського уряду. А перед цим, майже два роки був Київським губернатором (з 2 березня 1740 до 7 жовтня 1741 рр.).[2]

Так терміново був відставлений через донос, що був написаний новопризнаіченій імператриці Єлизавет Петрівні. І.Неплюєва навіть заарештовали, позбавили чину таємного радника, ордена Святого Олександра Невського і маєтків.

Оренбург

В 1742 році все стало на свої місця: імператриця призначає його Оренбурзьким губернатором. За 16-річне пправління І.Неплюєв заснував Оренбург та створював підприємства, школи та церкви. Також для захисту від набігів було засновано 70 фортець по річках Самара, Урал, Уй, Тобол.[3].

Санкт-Петербург

У 1758 році подав у відставку але продовжував діяльність. З 1760 по 1762 рр. працює сенатором і конференц-міністром.

У вересні 1762 році стає Санкт-Петербурзьким генерал-губернатором. У червні 1763 року подає у відставку. Однак через рік знов обіймає цю посаду — з червня по липень 1764 року.

Родина

6 вересня 1711 року І.Неплюєв обвінчався з Феодосією Федорівною Татищевою (1695 — 4.12.1740). У них народилось шестеро дітей:

• Адріан (1712—1750) — навчався в Голландії; в 1721 році поїхав з батьком в Константинополь; з 1740 р. — секретар Колегії іноземних справ, потім секретар посольства до Туреччини; з 1745 — резидент в Константинополі;
• Марія (1714—1769) — дружина віце-адмірала Воїна Яковича Римського-Корсакова (1702—1757) — прадід композитора Миколи Андрійовича Римського-Корсакова (1844—1908).
• Сергій (1716—1723);
• Марфа (1721—1721);
• Анна (1730—1781) — дружина дійсного таємного радника Михайла Кіпріановіча Луніна (1712—1776);
• Микола (1731—1784), віце-президент Комерц-колегії, сенатор, таємний радник.

В другому шлюбі (з 7 жовтня 1741 року) з фрейліною Ганною Іванівною Паніною (1717—1745) дітей не було.

Джерела

• Витевский В. Н. И. И. Неплюев, верный слуга своего отечества, основатель Оренбурга и устроитель Оренбургского края: Биогр.-ист. очерк… — Казань: тип. Имп. ун-та, 1891. — 230 c.
• Витевский В. Н. И. И. Неплюев и Оренбург: (Биогр.-ист. очерк): Публ. лекции, чит. в зале Урал. войск. собр. в марте 1873 г. — [Уральск]: тип. Урал. каз. войска, 1875. — 537 с.
• Неплюєв Іван Іванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Неплюев, Иван Иванович // Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918.
• Кадырбаев А. Ш. Ключи к вратам Азии // Восточная коллекция: Журнал для всех, кому интересен Восток. — 2010. — № 1 (40). — С. 10-23.
• Мустафазаде Т. Т. Стамбульское восстание 1730 года (по реляции русского резидента И. И. Неплюева) // Восток. Афро-азиатские общества: история и современность. — Институт Африки РАН, 2006. — № 3. — С. 121—128.
• Торопицын И. В. «Чтоб и астраханское купечество с киргиз-кайсаками в торгу участие иметь могло»: В. Н. Татищев и И. И. Неплюев: два подхода к развитию русско-казахской пограничной торговли. 1744 г. // Исторический архив. — 2009. — № 1. — С. 188—198.

Примітки

1. http://kraeved.opck.org/lichnosti/orenburgskie_gubernatori/nepluev.php История Оренбуржья^[недоступне посилання з липня 2019].
2. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 9, 289.
3. Витевский В. Н. И. И. Неплюев и Оренбургский край в прежнем его составе до 1758 года. — Казань, 1897. — Т. 2. — С. 461.

Посилання