Народний герой Югославії

Народний герой Югославії серб. Народни херој Југославије
Країна	Югославія
Тип	найвища нагорода
Статус	не вручається
Нагородження
Засновано:	1941
Перше:	1942
Нагороджені:
Черговість
Старша нагорода	немає
Народний герой Югославії у Вікісховищі

Народний герой Югославії (сербохорв. Народни херој Југославије / Narodni heroj Jugoslavije) — найвищий ступінь відзнаки в Югославії поряд зі званням Герой Соціалістичної Праці. Звання присвоювалося за видатні заслуги перед Югославією, пов'язаними зі здійсненням героїчного громадянського або військового подвигу, особливо у період народно-визвольної війни. Особам, удостоєним звання Народний герой, вручався орден Народного героя.

Історія

Звання Народного героя було засноване Верховним штабом (ВШ) Народно-визвольної партизанської і добровольчої армії Югославії наприкінці 1941 року. У бюлетені ВШ № 12-13 (грудень 1941 — січень 1942 рр.) у повідомленні про це писалося, що звання Народного героя присвоюється за «героїзм і самопожертву учасників народно-визвольної боротьби»[1].

Першим удостоєним цього високого звання став у лютому 1942 року заступник командира батальйону 2-ї Пролетарської бригади Петар Лекович[2].

Орден Народного героя як зовнішній атрибут звання, був заснований 15 серпня 1943 року наказом Верховного Головнокомандувача Йосипа Броза Тіто разом із орденами Партизанської зірки, Національного визволення, Братерства і єдності, «За хоробрість» та медаллю «За хоробрість»[2].

За весь час існування високе звання отримали 1332 особи, з яких 91 жінка, 22 іноземці[3]. Звання Народного героя посмертно удостоїли Івана Сенюка — єдиного серед усіх представників української національної меншини Югославії[4].

Лише лідер Югославії Йосип Броз Тіто був удостоєний цього звання тричі.

Серед 22 іноземних громадян, яким присвоєно звання Народного героя Югославії, є українці, зокрема: А. Н. Вітрук, П. Г. Дмитренко, С. А. Козак, Р. Я. Малиновський, Г. М. Охріменко, В. О. Судець та В. А. Уліско[5].

Див. також

• Герой Радянського Союзу

Примітки

1. Zbornik dokumenata i podataka o Narodnooslobodilačkom ratu jugoslovenskih naroda. — Beograd: Vojnoistorijski institut, 1949. — t. 2 «Dokumenti Vrhovnog Štaba NOV I POJ» — knj. 1. — S. 114.
2. Nikola Anić, Sekula Joksimović, Mirko Gutić. Narodno oslobodilačka vojska Jogoslavije. Pregled Razvoja Oruzanih Snaga Narodnooslobodilnackog pokreta 1941—1945. — Beograd: Vojnoistorijski institut, 1982. — S. 232—237.
3. Лучић-Тодосић, Ивана. Генеалогија народног хероја, одређивање оквира за истраживање херојског лика унутар категорија звања и орден као кода времена [Архівовано 14 квітня 2018 у Wayback Machine.]. 2015. Антропологија. 15/3: 139—155.(серб.)
4. Буркут Игорь. Югославские русины и украинцы во Второй мировой войне 1941—1945 гг. // «Русин»: журнал. — 2011. — № 2 (24) — С. 44.
5. Назаренко І. Д. Українська РСР у Великій вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945), т. 1.- К., 1969, С. 300

Література

• Vojna enciklopedija, видання друге, С. 732—767 (серб.)
• Народні герої Югославії — Белград: «Младост», 1975 (серб.)