Наративне інтерв'юНарати́вне інтерв'ю́ — якісний метод дослідження у антропології, соціології, психології, історії. Являє собою вільне інтерв'ю, розповідь про життя без втручання збоку інтерв'юера, що задає лише загальний напрям очікуваної розповіді. Передбачається, що в ході вільного викладу в пам'яті оповідача асоціативно спливають в першу чергу ті епізоди і моменти, які мають для нього найбільшу суб'єктивну цінність, що дозволяє виявити найзмістовніші моменти конструювання його біографічного оповідання. Історія виникненняТеоретичні передумови методу наративного інтерв'ю — етнометодологія, символічний інтеракціонізм Ч. Кулі, В. Томаса, Дж. Г. Міда; соціальна феноменологія А. Шютц. Історичною передумовою є біографічний метод і дослідження особистих усних та письмових розповідей про життя представників певних соціальних груп, що проводилися американськими, польськими та австрійськими соціологами і психологами на початку 20 ст. — роботи В. Томаса і Ф. Знанецкого, Ш. Бюлер, представників Чиказької школи. У сфері клінічної психології серйозний академічний аналіз наративів зв'язується з ім'ям З. Фрейда, хоча його психоаналітичні інтерпретації історій життя відомих особистостей були засновані на вторинних документах, а не на усних розповідях. Проте Фрейд, розробляючи психоаналітичний метод дослідження особистості, в загальних рисах сформулював правила, необхідні для отримання розповіді. Саме він ввів метафору «вільної уваги», яка використовується в сучасній техніці наративного інтерв'ю та відображає ставлення аналітика (інтерв'юера) до того, що розповідає пацієнт (наратор). Г. Мюррей один з перших використовував біографічний наратив для вивчення розвитку особистості. Серйозний внесок у розвиток наративних методологій зробив когнітивний психолог Дж. Брунер, який концептуалізував наратив як один з двох типів людського мислення і, застосувавши до наративу конструктивістський підхід, висунув тезу про взаємний вплив прожитого життя і розповіді про нього. Концепція наративного інтерв'ю Фріца ШюцеВ основу аналізу даних наративного інтерв'ю, за Шюце, покладено розрізнення власне наративних (безпосередні розповіді про події) та ненаративних (аргументація, оцінки, etc.) фрагментів тексту та присвоєння їм різних значень — власне наративна структура розповіді вважається ситуаційно незалежною та стрижневою для самоідентифікації оповідача. Шюце поділяє процедуру аналізу даних наративного біографічного інтерв'ю на шість етапів:
Після наративного інтерв'ю можливе поповнення інформації шляхом додаткових питань. Концепція Г. РозенталяПринципи герменевтичного відтворення випадку (аналіз даних):
Етапи аналізу:
На етапі відтворення випадку:
Після наративного інтерв'ю можливе поповнення інформації шляхом додаткових питань. Див. такожЛітература
|