Навколоземні астероїди

Схематичне зображення орбіт астероїдів груп Атона, Аполлона та Амура, на тлі орбіти Землі (позначена синім).

Сюди перенаправляється запит «Астероїди, що зближуються з Землею». На цю тему потрібна окрема стаття.

Навколоземні астероїди — астероїди, перигелій яких розташовано не далі 1.3 а.о. від Сонця, тобто неподалік орбіти Землі (не плутати із навколоземною орбітою). Завдяки незначному віддаленню від Сонця їх поверхня містить здебільшого компоненти, що не випаровуються. Перший навколоземний астероїд — 433 Ерос — було відкрито 18 серпня 1898 року^[1]. Станом на травень 2014 відомо 10 968 подібних об'єктів діаметром понад 50 м, зокрема 820 великих (діаметром понад 1 км)^[2]. Найбільший астероїд цього сімейства — 1036 Ганімед діаметром ~ 32 км. За теоретичними розрахунками малоймовірно, що астероїдів, більших 1 км, може нараховуватися понад тисячу^{[джерело?]}. Втім, деякі фахівці вважають, що їх кількість має перевищувати 1300^[3].

Характеристики

Розміри (або так званий «ефективний діаметр») для таких дрібних тіл найчастіше вираховують виходячи зі світності. Донедавна вважалося, що усереднене альбедо цього класу астероїдів становить 0,11, але останні роботи^[4] підвищили це значення до 0,14, що призвело до перегляду уявлень про розміри цих тіл у бік зменшення. Для деяких об'єктів вдається безпосередньо виміряти розміри, під час прольоту астероїда неподалік Землі або у результаті польотів космічних апаратів до астероїдів.

Розподіл відомих навколоземних астероїдів за розмірами. ^(15.04.2014) ^[2]

З 1980-х це сімейство інтенсивно досліджується, оскільки потенційно небезпечне для землян. У результаті зіткнення Землі з астероїдом розміром сотні метрів може вивільнятися енергія, що сумірна із потужними термоядерними вибухами. Наслідки такого зіткнення, імовірно, будуть подібними до Тунгуської катастрофи.

Докладніше: шкала Торіно

Класифікація

За характеристиками орбіт навколоземні астероїди поділяють на три основні групи: група Атона, група Аполлона та група Амура. Деякі з них перетинають земну орбіту і, таким чином, становлять потенційну загрозу для мешканців нашої планети, інші — не перетинають і загроза наразі відсутня, але внаслідок гравітаційних збурень можуть змінити свою орбіту і перетворитися на астероїди, які перетинають орбіту Землі. До навколоземних належать також нечисленні астероїди групи Атіри^[5].

Атіри

Докладніше: група Атіри

Невелика група з 14 відкритих станом на квітень 2014 року астероїдів, їхні орбіти повністю лежать всередині земної орбіти (Q<=0.938 а.о.), тож вони не перетинають земну орбіту.

Атонці

Докладніше: група Атона

До атонців належать навколоземні астероїди, велика піввісь орбіти яких (a) менша за астрономічну одиницю, а відстань від Сонця у афелії (Q) — більша за 0,938 а.о. Астероїди цієї групи здебільшого перетинають земну орбіту поблизу своїх афеліїв. Відкрито 840 атонців^(2014-05-25). ^[2].

Аполлонці

Докладніше: група Аполлона

Найчисельніша група навколоземних астероїдів (>54%), станом на 25 травня 2014 відкрито 5 965 аполонців. ^[2] До групи належать астероїди велика піввісь орбіти яких більша за 1 а.о., а відстань у перигелії менша за 1,017 а.о. Перший такий астероїд, 1862 Аполлон, який і дав назву групі, було відкрито Карлом Рейнмутом (нім. Karl Wilhelm Reinmuth) 1932 року. Практично всі представники групи перетинають орбіту Землі та періодично можуть зближуватися на відстань менше 0,05 а.о. (близько 7,5 млн км). Такі зближення називають «тісними» і вважають, що для цих астероїдів є ризик зіткнення із нашою планетою, тобто, вони потенційно небезпечні.

Амурці

Докладніше: група Амура

До амурців належать астероїди, для яких відстань від Сонця у перигелії більша за 1,017 а.о., але менша 1,3 а.о. Більшість астероїдів цієї групи не перетинають земної орбіти. Група отримала назву від 1221 Амура, хоча перший астероїд цієї групи — 433 Ерос — було відкрито ще у 19 сторіччі. Саме на Ерос 1996 року здійснив посадку космічний апарат NEAR Shoemaker. Відкрито 4 149 амурців^(2014-05-25). ^[2].

Цікаво

УНІАН повідомила, що астрономи визнали безперспективним пошук потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) за допомогою наземних обсерваторій. Про це свідчить статистика виявлення навколоземних об'єктів обсерваторією Голдстоун (пустеля Мохаве, штат Каліфорнія, США), радіотелескопом Грін-Бенк (штат Західна Вірджинія, США) і обсерваторії Аресібо (Пуерто-Рико). Констатовано недостатньо повне і несвоєчасне виявлення наземними засобами спостереження навколоземних об'єктів, зокрема ПНО. Половина астероїдів, які виявляють, мають діаметр приблизно 30 м. Отримані вченими дані вказують на необхідність підвищення чутливості при спостереженнях з наземних телескопів і надання більшої уваги стеженню за астероїдами з навколоземних супутників. Навіть якщо наземний телескоп визначить ПНО, часу для того, щоб встигнути відреагувати на його наближення, може бути замало^[6]. Підтвердженням цьому став астероїд 2023 NT1 шириною до 60 метрів, який 13 липня 2023 року пролетів на швидкості близько 86 тисяч кілометрів на годину повз Землю на меншій відстані, ніж відстань до Місяця та лишився непоміченим. Він був зафіксований лише через два дні телескопом у Південній Африці, який входить до системи телескопів ATLAS. Незабаром після цього, астероїд також потрапив до поля зору ще десятка телескопів, а доти — він був засвітлений сонячним світлом^[7]^[8].